Драматичні твори

П а р ф е н і й

Гвалт! Рятуйте! Згода!

Я згоджуюсь! Давай негайно гроші!

Хай двадцять гривен! Золотом давай!

Сильвестр

Давно би так.

(Спокійно виймає й лічить гроші, тоді дає Парфенію.)

Бери. Ціна хороша.

П а р ф е н і й

О боже мій! Пропало все... Гай-гай!

За двадцять гривен!

IV

Вбігає Мирослав.

Мирослав

(збуджений)

Радуйся, княгине!

Стенувся ворог, кинувся назад, їх без числа на полі битви гине,

Розбитий буде хижий супостат!

Інгігерда

Хвалити бога! Слава Ярославу!

Володимир

А ти мене від слави відтягла!

Сильвестр

Велик наш бог! Повік йому хвала!

А князю честь і воїнам всім слава!

Парфеній (в розпачі)

Продешевив! Пропало сорок гривен!

Було б одну хвилину зачекать!

Інгігерда

Назустріч князю! Славте подвиг дивний

І Ярослава переможну рать!

Клики. Сурми. Музика.

Входить Ярослав з голим мечем у руці, в супроводі озброєних дружинників, грідей і бояр.

Вигуки

Хвала! Осанна! Слава в вишніх богу!

Нехай живе великий Ярослав,

Що печенігів силу подолав!

Хвала! Побіда! Славте перемогу!

Володимир і Інгігерда обіймають князя. Входять Роальд, Свічкогас, Мирослав.

Ярослав

Ну, повернулись з поля косарі,

Стрічай, жона, трудівників держави

І мужу піт з чола його утри!

(Сідає на престол і віддає меч боярину.)

Інгігерда підносить князю на срібному блюді золоту чашу з вином і шовкову

хустку.

Інгігерда

Здоров був, княже, ладо мій ласкавий,

Пий чашу цю, живи багато літ!

Ярослав

(знімає иіолом, бере хустку і витирає піт і кров з обличчя)

Не в перший раз я витираю піт Після роботи на полях кривавих.

(Підводиться й бере чашу.)

Прославим бога і святу Софію,

Що нам дали побіду в цій війні,

І вам спасибі, браття дорогії,

Бо стійко Русь ви нині боронили

І розгромили орди навісні!

Хвала і честь вам, славні переможці!

Я за здоров’я ваше п’ю!

(П’є.)

■ •> Ѵ_К *?ГП)ЗУ I, , НШ «НбДЮЦЬ*:

В с і

Тобі хвала, великий Ярослав!

Ярослав

А де ж мої хоробрі новгородці?

Де мужі всі, що Новгород послав?

V

Входять Д а в и д, Ратибор і ще два новгородці, несучи на плечах покриті чорним сукном ноші, які вони ставлять на підлогу. Стурбований Ярослав підводиться.

Ярослав

Хто це такий? Хто пав за Русь в бою?

Ратибор (хмуро й урочисто)

Микита, син чесного Коснятина,

Хто, як і сам Добринич, положив Своє життя за тебе, господине.

Джема

(з криком розпачу кидається на труп Микити)

Микито, любий! Друже мій єдиний,

Чом ти мене, нещасну, залишив!

Мандрівець бідний... як і я, блукав По світу ти без друга, без дружини,

З пекучим болем в серці, ти не мав Де голови сумної прихилити...

Один, як я... один, як я, на світі.

Вигнанцем жив... вигнанцем бідним вмер...

Ярослав

(повільно сходить з престолу і схиля голову перед Микитою)

Неправда! Не вигнанець він тепер,

Бо чесно вмер за Русь на полі брані,

Для Києва смиривши гордий дух...

Прощай, Микито, серце полум’яне,

Мій чесний ворог і таємний друг!

Прости мене за кривди, бідний брате,

Що ти зазнав од мене без провин,

Бо не хотів усобної я раті,

Яку підняти мислив Коснятин.

Прощай, мій друже... З честю, як Добриню, Тебе ми поховаєм над Дніпром.

По знаку князя Микиту виносять. Джема іде за ним.

А вам клянуся праведним хрестом,

0 мужі новгородські, що віднині За вашу службу, вірність і добро

Я город ваш звільняю од данини,—

Се грамоту даю вам і устав

1 цілуванням хресним обіцяю,

Да держите обичай ваших прав,

Да посягнуть ніхто же не дерзає На новгородські вольності святі.

А щоб закон і правду вам блюсти,

Для цього сина князем посилаю Я в Новгород, щоб вірно вам служив,

Як власний князь, а не посол чужий.

Підзиває Володимира, який стає поряд батька перед троном.

Тепер хвалу вознесемо ми богу,

Прославимо його за перемогу,

Що Київ наш од згуби захистив...

І я клянусь, що там, на полі бою,

Де я сьогодні ворога побив,

Я дивний храм воздвигну ⁶⁹ і построю В ім’я Софії, щоб в віках вона Стояла там, як свідок наших днів,

Як Русі нерушимая стіна!

В с і

Хвала тобі, великий Ярослав!

Журейко (входить)

Побіда, княже! Господа прослав!

Побито вщент поганих супостатів,

Не знали в розпачі, куди тікати,

І потонули в Сітомлі-ріці⁷⁰!

В с і

Нехай живуть звитяжці-молодці!

Ярослав

Благословен єси за добрі вісті!

Ну, каменщик, чи не пора би нам,

Поклавши меч, на риштування лізти,

Почати знову будувати храм...

Лишайся в нас, якраз святу Софію, Чудовий храм почну я будувать...

Ж у р е й к о

Ні, княже мій! Тяжкий для мене Київ, Бо не судилось щастя тут зазнать.

Даруй мені... дозволь служити й далі Тобі в степах, на Бузі, край морів,

Є в мене там ватага смільчаків,

З якими забуваю я печалі.

Ярослав

Ну, що ж... іди. Так, різний в нас талан. Тобі судила доля будувати,

Ти ж прагнеш битв і вічних мандрувань. Я ж все життя не відаю спокою,

В трудах і битвах їжджу по Русі,

А я б хотів міста і храми строїть, Кохатися в премудрості й красі,

І більшої я радості не знаю.

І книга ось предивная такая Ще більше душу веселить мені,