Драматичні твори

Недурно вуса мокрі од вина.

(До грека.)

Ти, може, справді випив, що загнув Таку ціну безбожну й безсоромну.

ТІ а р ф е н і й

Повір мені, великий госудэр,

Що коли я візьму сто гривен плати,

То ледве лиш верну свої витрати

І викуплю заставлений товар.

Бо ця псалтир єдина на землі,

Яких немає навіть в королів,

І майстер, що писав її, єврейський,

Від фарб осліпнув, Кіріє елейсон! ³³

Сильвестр

А ти ж казав, що майстер був монах,

Що з книгами загинув потім в морі.

П а р ф е н і й

Так і було. Його був дивний шлях.

Хрестився він в Софійському соборі.

Постригся потім.

Ярослав

Годі вже брехні!

Як хочеш, дам тобі я сорок гривен.

П а р ф е н і й

0 боже мій! Та це ж хіба мені?

Я ж чесний крамар, бідний, наче півень.

Це ж за борги я винен лихварям.

Ярослав Ну, п’ятдесят, і більше ні ногати.

Сильвестр Бери, Іудо. Це ж велика плата.

П а р ф е н і й Не можу, княже, бо не мій це крам.

V

Раптом чути тривожний шум за дверима, і в терем входить стурбований

Мирослав.

Мирослав

Нещастя, княже! Прискакав гонець:

Скрізь печенігів незліченні лави На нашу землю сунуть навпростець.

Вже знищили Звенигород⁶⁴ і Лтаву ⁶⁵

1 за п’ять днів до Києва дійдуть!

Сильвестр Спаси господь!

Володимир Мерщій назустріч! В путь! Свічкогас Коня і меч! Агов, скуф’я і ряса!

Микита Знов Новгород готуй своїх мужів...

П а р ф е н і й (з жахом)

Пацінакійці⁶⁶! Кіріє елейсон!

Пропав, погиб! Тікати, поки жив!

Ярослав

Що ж — бій, так бій! Скликати зараз рать! Не в перший раз нам ворога стрічать.

Мирослав

Але ж нема у нас полків готових,

Варягів мало... Орди без числа...

Несила нам... До Новгорода знову Когось би треба зараз же послать.

Ярослав Я їду сам. Коня мерщій і зброю!..

П а р ф е н і й (зляканий)

Великий княже! Як тоді зі мною?

Я згоджуюсь! Нехай за шістдесят!

Звели лише, щоб зараз дали гроші.

Свічкогас подає князю меч.

Ярослав (надіваючи меч)

На стіни хай негайно стане рать.

Оглянуть мури, вежі, огорожі!

Носить каміння, печі для смоли

І казани на стінах наготовить!

Мирослав виходить.

П а р ф е н і й (невідчепно)

Звели-бо, княже, гроші щоб дали. Ярослав (хапаючись за меч)

Чи ти здурів, смола дурноголова,

Чіплятися тепер не до ладу!

Парфеній відстрибує.

Хоча б сім день могли ви протриматься,

А там полки я свіжі приведу.

Микита ( похмуро )

Не приведеш. Потрібно днів дванадцять Лише туди, а там, а знов сюди?

Та і навряд чи Новгород захоче В котрий це раз спасать тебе в біді,

Щоб потім ти за вірність, як за злочин,

Його людей найліпших засудив!

Ярослав (в страшному гніві)

Ти знов своє, безжалісна єхида!

Та я тобі...

Вихоплює меч і кидається на Микиту. Всі скрикують. Але в ту ж мить Джема вергає під ноги князя свою цитру, яка падає з дзвоном.

Ярослав вражений спиняється і опускає меч, важко дихаючи.

Джема (твердо і з гідністю)

Спинися, государ.

П а р ф е н і й (злякано, але врочисто)

0 пом’яни, господь, царя Давида

1 кротості його великий дар.

Ярослав (проводить рукою по чолу)

Так... я забувсь... Прости мене, Микито!

Микита

(похмуро)

Не ворог я... хоч і кажу тобі Про Новгород я правду неприкриту.

Але за Київ ляжу в боротьбі.

VI

За дверима рух, входить Ж у р е й к о. Він в східному одязі, з червоною шовковою хусткою на голеній голові.

Ж у р Є Й К О (збуджений)

Чолом тобі, великий господине!

Ярослав

(здивований)

Знов каменщик! З яких це ти країв?

Журейко

З Чернігова і Новгорода нині,

Куди примчав з- побузьких я степів ⁶⁷. Уже давно помітив я за Доном,

Що рушити збирається орда,

Коли ж знялися першії загони

І стала неминучою біда,

Я в Новгород помчав перед ордою

І перстень твій громаді показав.

Ярослав

(схвильований)

Ти це зробив! Сам бог чинив тобою! Що ж Новгород?

Журейко

Негайно рать зібрав. Вже рушили до Києва полки,

В Чернігові я залишив їх вчора,

А сам вперед до тебе навпрошки,

Аби тебе порадувати в горі.

Ярослав (обіймає Журейка)

0 каменщик! Ти камінь з серця зняв,

1 твойого я діла не забуду!

Загальний рух.

Сильвестр Велик господь, що поміч нам прислав!

Володимир (у захваті)

От Новгород! Які ж це славні люди!

О государ! По-царськи їм воздай!

Ярослав

N

Тебе до них пошлю я князювати.

Ну що, Микито, хоч тепер признайсь, Що Новгород лишився вірним братом.

й В П ') О О’ к За вікнами сурми і шум воєнних зборів.

Отроки і Свічкогас приносять Ярославові кольчугу, шолом, щит. Він знімає корзно, верхню туніку і починає одягатись з допомогою отроків

і Свічкогаса, який між іншим бинтує князю праву ногу.

Ярослав

Так, вже знялася бранная тривога,

Комоні ржуть, почувши дим війни,

І мушу знов трудити хвору ногу І брати меч, як в они бурні дні.

Знов молодим завзяттям закипає —

В котрий це раз! — збентежена душа,

Але завжди з нудьгою і одчаєм Я для меча ці книги залишав...

Щасливий ти, премудрий Свічкогасе,

Що після всіх твоїх гріхів і бур Знайшов ти мир в оцій скуф’ї і рясі...

Мене ж в житті, неначе буйний тур,

Гаряча кров метала і носила...

І ось тепер, коли бурхливі сили На мирний труд почав я направлять,