Драматичні твори

Крилата.' На ту, що в пісні співається. (Заспівує.) їй підтягають Давидкж, Грудченко і Косар.

Ніхто ж не винен, ТІЛЬКИ я,

ТІЛЬКИ я, тільки я,

Що полюбила Мартина,

Мартина, Мартина.

Личко біленьке, хоч малюй,

Хоч малюй, хоч малюй.

Губки рум’яні, хоч цілуй,

Хоч цілуй, хоч цілуй.

Очі чорнесенькі, хоч дивись,

Хоч дивись, хоч дивись,—

Хлопець до серця, хоч тулись,

Хоч тулись, хоч тулись.

З хати виходить Василина.

Василина. Дзвонив агроном з МТС, прочитає нам лекцію в суботу о восьмій годині вечора.

Пурхавка. В суботу та ще й так пізно. Раніше десяти і не закінчить.

Крилата. Один вечір Кандиба без тебе на річці посидить.

Василина. Товаришко Пурхавка., ти чого спала вчора на полі?

Пурхавка. У мене голова боліла...

Василина. Тиждень ходиш на роботі сонна. В гуртку не вчишся. Може, виключимо Пурхавку з ланки?

Пурхавка — в сльози.

Не плач, а скажи, чому на роботі спиш?

Пурхавка. Це все Мартин Кандиба. Він мені у човні до ранку вірші читає... (Плаче.) Про... про кохання...

Всі розсміялись.

Василина. Хоч хороші вірші?

Пурхавка. Чиї?

Василина. Кандиби.

Пурхавка. Погані.

Василина. Так нащо ж слухаєш?

Пурхавка. Та він на середину озера вивезе, всола сховає, до берега не допливу. От і слухаю. Він не тільки свої читає, а й Рильського ^|4, Тичину ...

Василина. А... Рильського, Тичину... Тоді це пом’якшує твою провину, але...

Пурхавка (перебиває). Даю слово, більш не буду слухати.

Василина. Слухай, тільки не до ранку, а — хоч до одинадцятої!..

Пурхавка. Добре.

Василина. Ви, Катерино Іванівно, будете виступати наприкінці зборів?

Крилата. Першою візьму слово.

Василина. А ви, Ольго Онисимівно?

Косар. І я виступлю.

Василина. А Оксана?

Давидюк. Я не вмію говорити. Більше двох слів не зв’яжу.

Василина. А більше й не треба. Скажіть тільки: цей ледар, цей п’яниця Вакуленко родичам трудодні приписує.

Косар. Так можна.

Василина. Ая навалюсь на голову. Поки не обскубу увесь чуб йому, не зійду з трибуни. (Сміється.)

Крилата. Боюсь, після мого виступу вряд чи що залишиться у нього на голові. Ось цілий зошит списала. Я на цифрах покажу, як хто робить. Карпа Корнійовича треба підтримати.

Василина. От би його на голову колгоспу поставити.

Г р у д ч е и к о. Так він же неодружений.

Крилата. Ну, та й що?

Г рудченко. Нічого, але я вважаю — голова обов’язково мусить бути одруженим, інакше впаде дисципліна.

Крилата. Не впаде. У нього міцний характер. А ти, Палажко Іванівно, виступиш?

Г рудченко. Коли настрій буде — виступлю.

Крилата. Який же тобі настрій потрібен?

Г рудченко. Василино, скажи, художник надовго приїхав?

Василина. Не знаю.

Г рудченко. Він одружений?

Василина. Ні, а що?