Драматичні твори

Ага. Роки тут ні до чого. Культурна людина, коли щось приємне згадує, завжди говорить: «Це було так давно», щоб підкреслити настрій.

Василина. Ага...

Ага. Не Ага, а Ага...

Василина. Вибачте, я пам’ятаю... Аго Олександрівно, поживіть у нас.

Ага. На жаль, не можу. Мій лікар вимагає, щоб я жила в цю пору місяць у Сочі, а потім місяць у Кисловодську.

Василина. Два місяці на курорті?

Ага. Два місяці. Це так стомлює. Кіндрат Варфоломійович просто не пізнає мене після курорту. Я повертаюсь така виснажена, така виснажена... (Випила води і знову гикнула.) Цей хам у вагоні мене просто заразив якимось ікальним вірусом.

Василина. А може, ви щось з’їли?

Ага. Нічого особливого. Що я з’їла? Котлетку, бутерброд з ікрою, два бутерброди з шинкою і курчатко. Я на строгій дієті.

Василина. Видно по вас.

Ага. Що видно?

Василина. Що ви дуже стомлені.

Ага. Так, стомлена. В Сочі відпочину. Забираю Колю

і прямо в Сочі.

Василина. І Микола Олександрович...

Ага. Так. Колі нема чого тут витрачати час. Він портретист. Кого він тут малюватиме? Ну, самі скажіть.

Василина. Хіба у нас немає людей? Хіба не можна їх хороше намалювати?

Ага. Люди кругом єсть, а в Сочі в цей час відпочивають відомі генерали, народні артисти. А для художника головне не те, як малюєш,— це формалізм, а те, кого малюєш,— це реалізм. Це питання дуже серйозне. Він до відповідальної виставки готується. Розумієте?

Василина. А коли Микола Олександрович не поїде з вами?

Ага. Поїде. У нього єсть зобов’язання інтимного порядку. В Сочі на нього чекає Людмила Аполлонівна, дочка нашого приятеля. Він почав її портрет, але не закінчив. Тільки між нами — вона безумно любить його. Василина. А він?

Ага. Це буде блискуча пара. Талановитий художник

і надзвичайна балерина. Весілля відклали на осінь, тепер в місті нікого немає, всі на дачах...

Входить Верба.

Верба. Кого бачу? Моя сестричка дорога.

Ага. Ну, як ти тут живеш, хлопчику мій? (Обнімає його, цілує.)

Верба. Добре. А як ти, моя щучко?

Ага. Дякую. Я тобі листа від Людочки привезла. Верба. З Сочі прислала?

Ага. Вона там так сумує...

Верба (посміхнувся). Сумує... Бідна, мабуть, ще не встигла...

Василина пішла.

Василино... Василино...

Василина не повернулась.

Що трапилось?

Ага. Не знаю.

Верба. Василино! (Швидко пішов за нею.)

Ага. Колю, Колю... (Сіла, потім встала, озирнулась, вийняла з чемодана величезний бутерброд, їсть.)

Вбігає Верба, став перед нею.

Хочеш бутербродик, мій хлопчику?

Верба. Що ти їй сказала? Припини жувати. Відповідай!..

Входить Наталка Ковшик, стала, дивиться. її не помічають.