Драматичні твори

Антоніо. Так чому ж ви дома?

Антон. У мене з нею...

Антоніо. Розумію. Це буває. Ви дозволите дати вам пораду? Можна?

Антон. Прошу.

Антоніо. Беріть гітару. У мене непоганий голос. Підемо разом і будемо співати під балконом вашої дівчини. Ви будете вторити мені без слів. Вона вийде, вона не зможе не вийти. Я знаю такі наші пісні, що навіть бабусі зриваються з постелі і стогнуть від хвилювання і спогадів. І немає такої дівчини, жінки на світі, окрім повністю глухих, які б витримали цю бентежну красиву спокусу... У нас, коли хто не може співати, то просить друга чи наймає голос. Мені було чотирнадцять років, я підробляв, співав за безголосих закоханих.

Антон. І ви б зараз пішли зі мною?

Антоніо. Іду перевдягатись! (Іде.)

Антон. Заждіть.

Антоніо. Не гайте часу, скоро світанок, одягайтеся! Антон. Ви... Ви, синьйоре Антоніо, ви справжній товариш. Дозвольте вас обняти. (Обнімає Антоніо.)

Антоніо міцно притис Антона до своїх грудей. Із своєї кімнати в платті-халаті виходить Катерина. Вона спинилась. її не помічають.

Антоніо (схвильовано). Я хочу дуже... дуже, щоб ваше кохання було щасливим. Щоб ви ніколи не розірвали, ні, не втратили свою любов, щоб ви...

Антон. Спасибі. Я хочу вам сказати...

Катерина. Чому ви не спите?

Антоніо. О, пробачте, ми розбудили вас, синьйоро? Катерина. Я не спала. Не можу.

Антоніо. Ми теж не можемо. Сігарете? (Дає Катери-ні, Антону.)

Всі закурюють.

Катерина. Закохані не сплять, чуєте, як співають? Антоніо. Ми теж не спимо, ми теж закохані... Антон. Тільки не співаємо.

Антоніо. О! Це можна! (Побіг у кімнату Антона, виніс гітару.)

Катерина. Пробач, Антоніо, мама спить.

Антоніо. А...

Виходить у халаті Галина.

Галина. Я теж не сплю, я теж закохана, так, так. Співайте, будь ласка, співайте.

Антон. Заспівайте нам ту пісню, яку ви співали ночами своїй дівчині, коли уперше були закохані.

Катерина. Сусіди сплять. У всіх відчинені вікна, балкони...

Антон. Можна тихо. Заспівайте, прошу вас.

Г алина. Так, так, так.

Катерина. Мамо...

Г алина. Тихенько, тихенько.

Антоніо. Катаріна не хоче, я не буду співати. (Дивиться на Катерину.)

Катерина. Співай, співай, Антоніо, тільки тихо. Антоніо. Цю пісню я завжди співав тихо. Катерина. Співай, прошу тебе.

Антоніо перебирає струни і тихо починає співати сумну італійську пісню про кохання. Катерина, Антон, Галина слухають схвильовано. Голоснішає спів збентеженого Антоніо. Не закінчивши пісню, замовкає. Велика пауза.

Антоніо (тихо, схвильовано). О, мадонна! Катерина. Ти слова забув, Антоніо?

Антоніо. Нічого не забув... Я... Я згадав... Згадав...

Катерина. Подивіться, вже рожевіє небо.

_Г’,Д нт о н. Я розумію вас. Ви згадали про свою дівчину. Напевно, вона вам завдала великого горя. Чи я помиляюсь?