Драматичні твори

Капітан. Що ви? Це велика і сама красива музика. Не дай бог, коли старик говорить делікатно, тоді, кінець. Тільки я привітався з стариком, а він як загримить: «Старий тюлень! Лежиш на березі догори... (кашлянув) хвостом!» Ну і пішла музика... Телефон різкий, все чутно, секретар аж на стіл ліг від сміху, а я: «Так точно, так точно». Чекаю, коли хрипота з’явиться. І нарешті чую: «Ти розумієш, Максиме, до В’єтнаму особливий вантаж, іграшки, розумієш?» — «Так точно»,— відповідаю. І застогнав старик: «Через вас, чортів, зовсім голос втрачу,— і як загримить:— Петро Гайдебура, диявол, ліг у лікарню на операцію. Говорив йому, не пий віскі, а пий нашу. Язва відкрилась... Поведеш його посудину. Бути на капітанському містку двадцятого о восьмій нуль-нуль. Зрозумів?» — «Єсть»,— відповідаю.

Г алина. В’єтнам...

Капітан. Я ходив туди. Не раз возив сталеві іграшки, госпіталі, подарунки. Хороший рейс, відповідальний!

Гал и н а. Сьогодні п’ятнадцяте, через чотири дні від’їжджаєте...

Капітан. Завтра вилітаю до Одеси. Справ багато.

Галина. Антон... І ви від’їжджаєте...

Капітан включив штепсель у розетку, пробує утюг пальцем.

Капітан. З вас могорич, Галино Романівно! Дихає. (Поставив утюг на стіл.)

Галина. Могорич буде. Повернуться наші з вокзалу і поставлю наливочки. На два роки... Я так буду сумувати за Антоном...

Капітан. Хороший хлопець! Вірно зробив. Мені було п’ятнадцять років, як я палубу драїв. Коли юнак не мріє побачити світ, він уже дідок.

Галина. У п’ятнадцять років...

Капітан. Все моє життя пройшло у морі...

Г алина. Пройшло? Що ви? Ви ще...

Капітан. Який?

'Галина. Я думаю у вас на весіллі погуляти.

Капітан. Жартуєте.

Галина. Нітрохи. В нашому будинку живе один художник. Йому шістдесят п’ять. Одружився. Не знаю, як він малює, а така дівчинка у них народилась!.. Картинка. А вам же тільки шістдесят три.

Капітан. Вибачте, шістдесят два і три місяці.

Г алина. Тим більше. І як ви могли жити холостяком? Я ще можу зрозуміти Кирила Сергійовича, він артист-гу-морист, все життя смішив людей і не помітив, як осінь прийшла. Проте і йому не пізно.

Капітан. Така наша доля моряків далекого плавання... Три, чотири рази на рік приходиш у свій порт на кілька... днів... Бачив я такі драми!

Галина. І ви злякалися?

Капітан. Як вам сказати...

Галина. Не треба, не думала, що ви такий.

Капітан. Два рази в молодості я так опікся...

Г алина. Два рази? Бідний!

Капітан. Не смійтесь!

Галина. Я вам підшукаю веселу, розумну, з добрим серцем £дову. І щоб юшку вміла готувати. Візьмете її на свій шлюп і попливете аж до моря.