Драматичні твори

‘Капітан. Мовчать, коли старик говорить! Завтра я віддаю кінці. Лечу в Одесу приймати красень корабель: сорок тисяч тонн. Ти розумієш, Кирюшо? (Обняв Кирила.) Я знову капітан, сто тисяч солоних, маринованих, копчених чортів!

Кирило. Поздоровляю, друже, поздоровляю! Ура! Так на честь цієї хвилюючої нагоди я зараз принесу із свого загашника пляшку перцівочки. Ви дозволите, Галино Романівно?

Г алина. Сам бог велів!

Кирило. Біжу! (Виходить.)

Галина. Зараз приготую оселедчика, зварю картоплі, і Катя скоро прийде. Як жаль, що я не могла поїхати на вокзал.

Капітан. А чого не поїхали?

Галина. З Москви має дзвонити Антоніо. Мене Катя залишила вартувати.

Капітан. Дзвонив?

Галина. Ні.

Капітан. Хороший дядько цей італієць! Жаль, що маятник.

Галина. Хороший дуже... Коли б не він, загинула б Катя. Місяць ховалися вдвох після вибуху, аж поки не прийшли американці...

Капітан. Жаль, що так швидко поїхав! Хотів з иим ще поговорити.

Г алина. Поспішав... Дуже поспішав. Та й краще, що поїхав... Катя дуже хвилювалася, все-таки...

Капітан. Розумію... Така зустріч штормить людину.

Галина. Подобається вам моя робота? (Показує светр.)

Капітан. Дуже. Кому це ви?

Г алина. Другу Кирила Сергійовича. На півночі живе, хворий. Все життя вони разом смішили. Кирило був Пата-шоном, а друг його грав Пата. Два роки тому приїздив. Ми думали, що боки порвемо від їх куплетів. Пат от такі вуса чіпляв. Обоє одягалися в дуже смішні костюми, на голові капелюшки, а на ногах туфлі на півметра. Грали обоє па маленьких гармошках.

Капітан. Я колись у кіно бачив Пата і Паташона... Дійсно, умерти можна від сміху.

Входить Кирило. Він у костюмі Паташона. В одній руці гармоніка,

в другій телеграма.

Галина (крикнула). Що?

Кирило (простягнув телеграму). Пат помер...

Велика пауза.

Галина. А я светр йому...

Капітан. Заспокойся, Кирюшо... (Тихо.) Що ти так... Кирило. Він просив... Я виконую його останнє бажання. (Заграв на гармоніці, з’явилася посмішка на його обличчі і почав тоном Паташона.) Дорогі глядачі, мій друг Пат трошки спізнився... Але він скоро, от-от буде... Він завжди буде з вами, як посмішка, як сміх радості, без якого не можна жити, працювати, кохати, боротися і перемагати... Він просив мене виконати наш перший куплет. Я буду співати і за Пата, і за себе... Отже, ми починаємо! Співає Пат! (Співає куплети Пата.) А тепер співаю я, Паташон! (Співає.) Простіть... Я... я не можу. (Схилив голову, грає і виходить.)

Капітан пішов за Кирилом. Галина поволі складає светр. Входить Катерина. Вона зняла плаща, кинула, підходить до Галини, дивиться на її обличчя. Витирає сльози матері.

Катерина. Мамо, хоч ти держися, чуєш! (Обняла матір.)