Драматичні твори

Але товариш, який прийшов зі мною, підводить мене до цих командирів і говорить: «Знайомтесь — письменник... приїхав до нас». Один з «англійців» (він був, виявляється, у 18-у році кочегаром) закінчив академію, був за кордоном, знає дві мови.

«Що буде,— майнуло в цю хвилину в моїй голові,— коли я прочитаю їм свої сцени з «братішками»? Ганьба! І що мені відповісти, якщо вони спитають про п’єсу?»

Вони дійсно спитали:

— А що ви написали?

Я тримаю зшиток у руках. Вони питають:

— Це вона і є?

— Ні,— злякано відповідаю я, і мені здається, що ось-ось вони вирвуть зшиток з моїх рук і тоді...

...Півтора місяця я провів на кораблях Чорного моря. Це була моя перша зустріч з моїми героями. І коли я дізнався, в яких умовах вони боролись за виконання наказу про знищення кораблів, як трудно їм було зрозуміти стратегію і тактику партії, розібратися в складному переплетінні подій,— я знову почав працювати над п’єсою, став писати про події і явища, які були, а не тільки уявлялися мені...

Невеликий приклад.

Я зустрівся з старим боцманом, який плавав 20 років на Чорному морі. Цей боцман якось сказав мені: «Вам, може, буде нецікаво, але коли топили останній корабель, ми його почистили, помили, навіть пофарбували окремі частини, щоб корабель віддати морю чистим, це був останній аврал кораблю, який гине за революцію...»

Ця наче незначна деталь відіграла для мене надзвичайно важливу роль. Ми стояли — це було в дні маневрів — на рубці, я дивився на людей, які в 1918 році вийшли на останній аврал і які зараз будують, організують і ведуть наш Червоний флот... І я почав розуміти, що раніше, працюючи над п’єсою в тиші кімнати і винаходячи за письмовим столом «щось особливе» і «небувале», я тільки віддавав данину «захопленням молодості»... Я зрозумів, що розв’язати проблему соціалістичного реалізму в мистецтві — значить усвідомити свою відповідальність і перед тими, для кого ти пишеш, і перед тими героями, про яких ти пишеш. Це означає знати життя і розкривати багатогранність людей егіохи соціалізму, відтворюючи атмосферу, в якій вони живуть, працюють, творять» (5, 136—137).

За підсумками всесоюзного конкурсу, оголошеного РНК СРСР 17 лютого 1933 р., п’єса Корнійчука одержала другу премію (перша не присуджувалась нікому). Жюрі конкурсу, до складу якого входили такі діячі культури, як О. Толстой, Вс. Мейерхольд, Р. Симонов, I. Кулик та іи., високо оцінило драму українського письменника як «одну з кращих історико-революційних п’єс».

Рукопис твору не зберігся. В ЦДАМЛМ зберігаються архівні матеріали, які засвідчують, що робота драматурга над п’єсою тривала і після першого її видання, і після прем’єр у Києві та Москві. Так, до видання 1936 р. у гранках зроблено авторські вставки, які доповнювали характеристику Стрижня і юнги.

У другому акті (картина перша) після слів Стрижня: «Ех, коли б нам своїх командирів, браток...» зроблено вставку:

«Ю н г а. Нічого, товаришу Стрижень, наплюйте на офіцерів... Я скоро буду кочегаром, вже шурував топку, от побачите.

Стрижень. Кочегаром... (Закурює і дає цигарку юнзі.) Тобі вчитись треба, ти сам розумієш... Ех ти, герой! (Пішов.)

Ю н га (курить). От чудак, вчитись треба. (Пауза.) Над нами вихри враждебные веют, а він вчитись, яка юринда... Я буду кочегаром, як дядя Артем, которий погиб. (Тихо співає.) «Раскинулось море широко...» Ех, товариші пушки... Я буду кочегаром революції (швидко зник у люкові)» (ф.,435, № 6).

У цій же дії (картина друга) після слів адмірала, звернених до Кобзи: «Станьте тут! (Кобза ховається за портьєру)», додано такий текст:

«Адмірал. От добре, .що зайшли,, я. думав за вами посилати.

Стрижень. А що трапилось, адмірале?

Адмірал. Сідайте... сідайте. Я тут з капітаном думаю про судьбу наших моряків. Вимотались вони. Треба їм відпочити, бо, можливо, не скоро доведеться... Нам народ треба берегти.

Стрижень. Це вірно, адмірале. Ми в комітеті теж думали і вважаємо, що в першу чергу треба відпочити вам... Я зараз на берег їду і прошу вас теж поїхати. Нас зустріне комітет Новоросійська, ну і... обід влаштували для нас і вас, адмірале.

Адмірал. Вдячний вам, але поїхати не можу. Погано себе почуваю. Я старий вовк і люблю відпочивати в салопі на кораблі, так що пробачте, а от моряків треба негайно відпустити на берег, поки є можливість. Я дам зараз наказ, і ви його підпишете. Мічмане, дайте папір.

Мічман. Єсть!

Стрижень. Ні, ні. Не турбуйтесь, адмірале. Комітет ухвалив нікого на берег не пускати.

Адмірал. Я не розумію цієї ухвали».

І далі після слів Стрижня: «Про це, адмірале, можна було б і не говорити. Я знаю сам, що так і тільки так ви зробите» дописано такий текст: «Що ж, не бажаєте їхати з нами на зустріч?

Адмірал. Дякую, їдьте самі.

Стрижень. Жаль... доведеться і мені залишитись, бо без вас я ніяк не можу...

Вбіг юнга.

Юнга. Товаришу Стрижень! Там... Вас просять в комітет.

Стрижень. Єсть. (Вийшов разом з юнгою).

З-за портьєри виходить боцман Кобза.