Драматичні твори

1934 р. від імені командування Верхньокамського полку з нагоди сотої вистави твору: «Вам, працівникам Театру Революції — бійцям культурного фронту — шефам Верхньокамського полку, бійці і командири шлють бойовий червоно-армійський привіт. Ваш майстерний спектакль «Загибель ескадри», що є справжнім зразком радянського мистецтва, дивилися всі бійці і командири. Боєць наочно бачить ворога і сильніше ненавидить його. Ненависть до ворога поєднується з захопленим схилянням’ перед героїчною пам’яттю бійців, що загинули за революцію. Ваш спектакль є могутнім засобом класового виховання, він надихає бійців на самовідданий захист і любов до соціалістичної Батьківщини... Дорогі шефи! Крокуйте вперед по стопах «Загибелі ескадри». Завойовуйте нові й нові творчі вершини радянського мистецтва. Немає вищої честі, як служити нашій Вітчизні, віддавати свій талант людям нашої прекрасної країни. Крокуйте вперед!» (З архіву М. Ф. Корнійчук).

Пам’ятною була також вистава «Загибелі ескадри» у Харківському театрі «Березіль». Коли режисер Б. Тягно, якому доручили підібрати сучасну п’єсу для репертуару театру, зустрівся в Одесі з О. Корнійчуком, була готова тільки перша дія. Але вже ця частина твору справляла враження пристрасної романтичної драми, перейнятої внутрішнім пафосом. Приваблювала соковита мова, сповнена яскравих метафор, народних дотепів. «Ця п’єса безперечно сценічна, має ідейну глибину. Добра композиція, насиченість драматизмом, яскраві контрастні моменти, динамічність — усе це дає багатий матеріал для режисера, дає широкі можливості акторам виявити свій хист»,— писав Б. Тягно у «Літературній газеті» 7 жовтня

1933 р.

Завдяки натхненному виконанню М. Крушельницького (Бухта), А. Буч-ми (Гайдай), І. Мар’яненка (Стрижень), Н. Ужвій (Оксана), Д. Мілютенка (Гранатов), О. Сердюка (Кобза) і всіх учасників, які створили злагоджений ансамбль, вистава із захопленням була сприйнята глядачем, театральною громадськістю, пресою. «Загибель ескадри» у «березільців» стала етапною у творчому житті театру в період його ідейно-творчої перебудови; п’єсу неодноразово показували в Москві, Ленінграді та інших містах Радянського Союзу. Незабутній спектакль створив за п’єсою О. Корнійчука і колектив франківців. Розв’язуючи його як оптимістичну трагедію, режисер правдиво відтворив на сцені обстановку дії, без зайвих подробиць і стримано будував масові сцени, не відмовляючись і від побутових барв, правдивих життєвих деталей. Як писала газета «Пролетарська правда», Г. Юра «чутливо розставив політичні акценти п’єси і з’єднав окремі епізоди її в широке історичне полотно, яке розгортається перед глядачем з великою динамічністю, сильним драматичним наростанням, набуваючи у своїх кульмінаційних точках трагедійної моці» (цит. за кн.: БоЬоиіко Ю. Гнат Юра. К., 1980, с. 92). Згодом, після переходу до франківського колективу таких видатних майстрів сцени, як Н. Ужвій, Ю. Шумський, А. Бучма, Д. Мілютенко, вистава набула ще глибшої психологічної розробки, акцентування на окремих характерах.

Подається за вид.: Корнійчук О. Зібр. творів. У 5-ти т. К„ 1986, т. 1, с. 192—239.

¹ Центральна рада — контрреволюційна буржуазно-націоналістична організація, що виникла на Україні в березні 1917 р. і тимчасово захопила владу в листопаді 1917 р. Перший Всеукраїнський з’їзд Рад оголосив Центральну раду поза законом. 29 квітня 1918 р. розігнана австро-німецькими окупаційними військами.

Летючий голландець — легендарний морський капітан, приречений разом із своїм кораблем вічно блукати по бурхливому морю,

ніколи не пристаючи до берега. Зустріч з Летючим голландцем віщувала бурю, загибель корабля. В основі легенди (її корені сягають часів великих географічних відкриттів XV ст.) лежить образ сміливого мореплавця, що був покараний за свою відвагу і виклик бурям. У XVII ст. легендарна фабула була перенесена на різних капітанів—голландських мореплавців (ван Страстен, ван дер Декен та ін.), при цьому протестантська мораль додала до неї нову рису: Летючий голландець засуджений (подібно до Фауста) за безвірність. Тема розроблялась у західноєвропейській літературі періоду романтизму, лягла в основу опери Р. Вагнера «Летючий голландець» (1841).

³ «Раскинулось мор© широк о...» — перший рядок популярної матроської пісні «Кочегар», створеної напередодні 1900тх років поетом* любителем Г. Д: Зубарєвим на основі пісні на слова М. Щербини.

⁴ «Куда, куда вы у д а л и л и с ь?..» — початок арії Ленського з II дії опери П. І. Чайковського «Євгеній Онегін» (1878).

⁵ «К у м - м і р о ш н и к, або Сатана в бочц і».— Автор цього популярного на Україні класичного водевілю Дмитро Дмитренко (середина XIX ст.). Відомий як провінційний актор і драматург, він був режисером і виконавцем у виставах кріпацького театру Хорвата (с. Головино поблизу Харкова), де ставилися українські п’єси І. П. Котляревського, Г. Ф. Квітки-Основ’яненка та ін.