Драматичні твори

Тоді ж, під час публічного обговорення п’єси, автор розповів про свою роботу над образом головного героя, який є збірним образом бо.рця за довготривале життя людини, поділився труднощами і «секретами», головний з яких — досконало знати предмет і людей, про яких пишеш. «...Я вирішив поїхати у різні міста, побувати в лікарнях. Побачив я коло сотні складних операцій, жив серед цих людей, вивчав літературу і побачив на цій ділянці великих героїв. Мені довелося зустріти дуже багато цікавого»,— згадував драматург.

Він з гумором розповідав, як у пошуках героя потрапив на прийом до дуже суворого, замкнутого лікаря, прекрасного хірурга, як, пересидівши всю чергу, зайшов до нього і, незважаючи на внутрішній опір, все ж зумів розворушити його своїм уривком з п’єси, як став вивчати цього лікаря. , .«Я: пішов від нього о пів на третю ночі. Потім прийшов до нього па «операцію». Він. втягнув мене в певне коло людей і розкрив мені багато. Я побачив, що для нашої справи — знайти цілях до людини, щоб її розкритії, жодні офіційні відрядження не допомагають» (5, 131).

Ні на мить не забував письменник і про те, для кого він пише. У «Пролетарській правді» 18 грудня 1934 р. О. Корнійчук розповів: «П’єсу «Платой Кречет» я читав на квартирі в ударника Київського кабельного заводу тов. Носенка. П’єсу слухали робітники 8-ї взуттєвої фабрики. Серед 'багатьох цінних побажань, які свідчать про тонке розуміння робітниками нашої драматургії, було дуже резонне побажання акторам «Платона Кречета» давати розгорнуту правду життя зі сцени» (5, 128).

В архіві О. Корнійчука зберігається кілька матеріалів щодо історії написання твору: оригінал чорнового рукопису першої дії п’єси, який свідчить про копітку роботу над нею та образом головного героя. На тридцяти двох сторінках загального зошита збереглися первісні варіанти композиції, уточнення і поглиблення характеристик персонажів — усе, що планувалося і відбилося потім у першій дії твору. На сторінці, що закінчується монологом Платона з черепом у руках, великими літерами написано назву: «Сторінка сонячної книги». Та, певне, цей заголовок відразу не задовольнив драматурга, бо на наступній сторінці він записує ще дев’ять різних назв: «Платон Кречет», «Розімкнуте коло», «Сонячні дні», «Украдене сонце», «Повернуте сонце», «Сторінка життя», «Сонячні сторінки», «Сторінки сонячної книги», «Сторінка сонячної книги» (ф. 435, № 10). Доскіпливі пошуки назви відбивають зміст, ідейну наснагу твору, просвітленість життя, яке він змалював. Саме це відзначалося і в рецензії газети «Правда» 18 березня 1941 р.

Заголовком п’єси стали, однак, не «сторінки», не «дні», а людина — конкретна особа, Платон Кречет, який увібрав у себе риси й прикмети мільйонів радянських людей. Корнійчук завжди уважно ставився до вибору імені й прізвища свого героя — про це свідчить уся його подальша драматургічна практика і навіть такий штрих. Коли автора запитали, чому п’єса має назву «Платон Кречет», він відповів: «Платон — це хороше ім’я, а Кречет... Уявіть собі, коли Аркадій на сцені каже: «Платон Іванович Свистулькін». Відчуваєте, що не підходить? Треба обирати прізвища, виходячи з характеру» (5, 135).

Так само наполегливо відстоював драматург свій намір і право показати глядачеві пристрасність людини, її устремління, а не «суть винаходу». «Мене цікавить не точний опис деталей винаходу — експерименту Кречета, а точний опис розкриття рухів його психіки, його ідейна і самостійна температура. Мене цікавить філософія Кречета, його ідейна спрямованість» (5, 132).

Крім згаданого вже оригіналу рукопису першої дії п’єси, на якому зазначено і місце праці над твором (Харків — Одеса), в архіві письменника зберігається ще кілька документів — варіанти рукопису та машинопису п’єси російською мовою післявоєнного періоду (ф. 435, № 11 —12, № 13 — машинопис авторизованого перекладу російською мовою, зроблений не пізніше 1940 р.). Є тут і рукопис та машинопис нової (1963 р.) редакції драми «Платон Кречет» (ф. 435, № 14, 15), яку опубліковано в 1965р. Драматург значно поглибив образ Аркадія. З хвалькуватого й зарозумілого чинуші, трохи навіть схематичного персонажа, який під завісу щиро кається у своїх «гріхах» і йде «починати життя спочатку», письменник створив характер жорстокого, потайного і підступного ділка, значно тоншого і небезпечнішого у своїх діях і помислах. Додаткові сатиричні штрихи з’явилися і в змалюванні Бочкарьової, гострішим став критичний пафос п’єси, активнішою позиція головного героя.

Робота над п’єсою тривала не лише в перші роки її видання та постановок на сцені, коли активно шукалося потрібне слово, виразна акція — «жест», уточнювалися характеристики. Свого часу драматург вилучив

із тексту монолог Платона з черепом тому, що, на його думку, він вносив елемент мелодраматизму, непотрібної містики в характер головного героя.

Наводимо первісний варіант монолога: