Драматичні твори

«Кречет (важко підійшов до столу). Ліда... Ліда... і слухать не схотіла... Не знаєш ти мої безсонні ночі... коли вогонь шукання гасне... холоне серце від утоми... (Механічно поклав руку на череп, дивиться на нього.) Не завжди в силі ми спинити твій холод—вічний сміх... Ти невмолимо замикаєш коло... Ти нищиш геніїв народу в найтяжчий час для нього... спиняєш серце, сповнене жагучих поривань... (Піднімає череп.) Хто право дав тобі крізь ніч віків, закритих нами назавжди, пронести сміху холод в наші дні?.. Хто право дав тобі приходить передчасно і подихом своїм спиняти щастя людства?.. Я викликав тебе на боротьбу, сьогодні ти перемогла, жорстока... А завтра хто буде переможцем з нас?.. Хто буде?.. Ти?.. Чи я?..»

Вносячи 1963 р. зміни у текст п’єси «Платон Кречет», О. Корнійчук насамперед прагнув досягти реалістичного звучання твору, наблизити характери персонажів до сучасності, зняти деякий наліт благодушності. В листі до режисера Донецького обласного українського музично-драматичного театру ім. Артема В. Грипича, який працював над п’єсою, він, зокрема, писав: «Я б дуже хотів, щоб ви подивилися виставу «Платона» в Москві. Я працював з Ефросом, і вистава зазвучала по-новому. Раджу Вам не для того, щоб щось взяти з тієї вистави, а думаю, що ця вистава викличе у Вас нові творчі думки. Головне одійти від штампів... Платон молода ‘людина, йому 27 років, не більше. Валя та Стьопа — зовсім молоді лікарі. Це важливо. Сучасна молодь глибше відчує героїв...» (5, 480).

Відразу після появи п’єси на сценах театрів і в друкові вона привернула увагу численних театральних колективів і широкої громадськості (відбувалися диспути, обговорення), одержала високу оцінку як твір великого масштабу і значних ідей. М. Горький, як згадував

О. Корнійчук, в одній із бесід сказав: «Юначе, ви самі не уявляєте, яку прекрасну річ ви написали».

Життєдайний, піднесений настрій п’єси відзначала й газета «Правда» 18 березня 1941 p.: «Атмосферою ліричної доброти і сердечної симпатії оточує Корнійчук своїх героїв. На його палітрі багато світлих, теплих фарб. «Платон Кречет» — п’єса великого оптимізму. Недарма так багато говориться в ній про сонце, про природу, про радісну пісню землі. І при світлі цього сонця згладжуються, майже стираються тьмяні контури бездушних чиновників — Аркадія, Бочкарьової — стають об’єктом висміювання».

Сценічна історія п’єси одна з найбагатших серед інших драматичних творів О. Корнійчука. Скрізь у республіці і за її межами, де був хоч один драматичний театр або самодіяльний колектив у довоєнні роки, ставилася п’єса. У сезоні 1935—1936 pp. її показали сім московських

і шість ленінградських театрів, і відтоді вона не сходить зі сцени.

Вперше п’єсу поставлено у Київському театрі ім. І. Франка 20 грудня

1934 p.— режисер К. Кошевський, художник І. Федотов, композитор

Н. Пруслін; виконавці: Ю. Шумський (Платон), О. Ватуля (Берест), Г. Борисоглібська (Марія Тарасівна), Т. Юра (Бублик). Наступного року (березень 1935) газета відзначила соту виставу п’єси у цьому театрі. Б. Степанов у книзі «Юрій Шумський» відзначав, що «зовнішній малюнок ролі Платона, чисто професійні ознаки (як вправно одягав халат, неквапно потирав руки після операції, скупість рухів, ледь зігнута спина) виконавець запозичав з невичерпної «книги життя», із знайомства з медиками О. Богомольцем, М. Стражеском, херсонським лікарем

Бонч-Осмоловським. Та головне — він відповідально, як хірург до операції, ставився до розвитку і життя образу. Ю. Шумський — Платон був у постійному творчому пориванні. Вражаюче правдивою була сцена гри на скрипці, коли актор всю пристрасть душі вкладає у мело^і дію: співає не лише скрипка в руках хірурга, співає вся істота закоханого Платона. Тонкий художній прийом у сцені з обмеженим текстом, який, до речі, був непотрібний акторові, характеризував ліризм Платона, безпосередність, молодість його почуттів і поетичне серце» (Степанов Б. Юрій Шумський. К., 1971, с. 112).

Схвальну оцінку дав рецензент С. Гец виконавцю іншої центральної ролі — голови виконкому Береста. Це один з небагатьох, справді повнокровних художніх образів більшовиків у радянській драматургії. С. Гец підкреслював, що в п’єсі Корнійчука герой у виконанні О. Ватулі не схема, не «шкіряна тужурка», а жива людина, що в образі Береста драматург зумів показати риси ленінського стилю в роботі, «поєднання американської діловитості з революційним розмахом», і Ватуля тонко відчув усі якості Береста, зумів для них знайти яскраві сценічні фарби. Постановник К. Кошевський збагнув основну жанрову особливість п’єси — її ліризм — і в цьому плані побудував усю виставу. «Платон Кречет», відзначав автор статті, значна віха у житті театру Франка, перемога радянської драматургії (Гец С. Етапна вистава. «Платон Кречет» О. Корнійчука в Театрі ім. І. Франка.— Літературна газета, 1934, 26 грудня).