Драматичні твори

З великим успіхом ішла п’єса в Харківському державному ордена Леніна Українському драматичному театрі ім. Т. Г. Шевченка (прем’єра відбулася 5 лютого 1935 p., режисер Б. Тягно, художник Н. Шифрін, композитор Ю. Мейтус; в ролі Платона — А. Бучма, Ліди — Н. Ужвій, Береста — І. Мар’яненко, Бублика — М. Крушельницький). За три місяці — з лютого по травень — театр показав 100 вистав.

П’єса у постановці Б. Тягна була позитивно оцінена пресою — і республіканською, і союзною: відзначалися глибокий ліризм, тонкий гумор, філософська глибина, через які режисер розкрив головну ідею твору. Виставу було показано на IV Міжнародному театральному фестивалі (Ленінград, 1935). Платон у виконанні А. Бучми—оригінальний багатогранний образ радянського вченого, що вийшов з робітничого середовища і піднявся до вершин науки. Образ лікаря Терентія Йосиповича Бублика у виконанні М. Крушельиицького критика одностайно визнала шедевром акторської майстерності. Переконливо створив образ «майстра життя» — чуйної, душевно багатої людини комуніста Береста І. Мар’яненко. Актор розкривав одну по одній окремі риси, а через них — багатогранний характер героя, органічне поєднання в ньому партійної принциповості і вимогливості з широтою натури і щирим людським теплом (див.: Тернюк П. /. Іван Мар’яненко. К., 1968, с. 160).

У 1935 р. п’єсу побачили глядачі Москви і Ленінграда, Тбілісі і Баку, Куйбишева і Хабаровська, Астрахані, Новосибірська, Архангельська, Севастополя, Орла, Курська, Челябінська, Смоленська, Брянська, Казані, Ульяновська, Воронежа, П’ятигорська, Омська, Ярославля, Горького, Тули, Свердловська, Пензи, Іванова, Магнітогорська, Петро-павловська-на-Камчатці та ін. Не спадав інтерес до неї і в 1936—1941 pp., коли, театральні колективи багатьох республік взялися за її постановку у перекладі на мови народів СРСР.

Водночас «Платон Кречет» — перший твір молодого письменника, який переступив кордони нашої країни. 1936 р. п’єсу ставили у Празі, а пізніше — в Болгарії, Румунії, Югославії, НДР, КНДР, В’єтнамі, Японії, Австрії, Фінляндії.

Значною мистецькою подією стала постановка «Платона Кречета» у МХАТі (прем’єра відбулася 13 червня 1935 p., режисер І. Судаков, художники А. Гончаров та Л. Попов; у ролі Платона — Б. Добронравов, Ліди — А. Степанова, Береста — В. Топорков).

Яскравий, самобутній талант Корнійчука одразу відчув і високо оцінив художній керівник цього уславленого колективу В. І. Немирович-Данченко. Восени 1934 р. він запросив молодого' драматурга до себе додому, щоб ознайомитися з п’єсою. Читав «Платона Кречета» О. Корнійчук українською мовою, оскільки не було ще перекладу. Прослухавши твір, Немирович-Данченко сказав: «Приймаю. Благословляю вас, завтра будете читати п’єсу акторам» (Богуславська 3. Драматург і театр. К., 1971, с. 41).

І згодом у незакінченому листі «Про драматургію О. Є. Корнійчука» він писав: «У природі театру, в так званій сценічності, є ще якісь нерозкриті таємниці. Є особливе почуття театру, почуття театральної емоції, почування природи театру, без яких немає драматурга. Величезною мірою володіє ним ваш, а тепер і наш Корнійчук. Він мислить сценічними образами, його сміх театрально захоплюючий, його сльоза хвилює при найменшому натяку, його замисли легко оволодівають увагою глядачів і стають рідними, близькими його переживаннями. При цьому Корнійчук зберігає всю глибину національних рис, м’якість, ласкавість до людей та їх драм» (Немирович-Данченко В. И. Статьи. Речи. Беседы. Письма. М., 1952, с. 390—391).

Влучні міркування про поетичну й жанрову структуру п’єси, які визначили характер її сценічного прочитання у МХАТі, наводить російський дослідник В. Сахновський-Панкєєв, цитуючи статтю режисера

І. Судакова: «Платон Кречет» явно написаний автором не без урахування реформи, здійсненої А. П. Чеховим в усій світовій літературі. Не побоявшись побудувати низку сцен своєї нової п’єси в плані інтимного інтер’єру, О. Корнійчук зумів зберегти і в цій буденній побутовій драмі ту ж атмосферу героїзму, що й в «Загибелі ескадри» (Сахнов-ський-Панкеєв В. На братній сцені. Українська п’єса в театрах народів СРСР. К., 1972, с. 66—67). Режисер особливо наголошує, що драматург так опоетизував буденний побут, так правдиво розкрив його зовсім не буденний радянський зміст, що змінив традиційне уявлення про побутову п’єсу.

На сцені МХАТу психологічна драма О. Корнійчука знайшла глибоке втілення. Як ІО. Шумський і А. Бучма були блискучими виконавцями головної ролі у виставах Київського театру ім. І. Франка та Харківського театру ім. Т. Г. Шевченка, так Б. Добронравов створив неперевершений образ молодого радянського інтелігента — плоть од плоті свого народу.