Драматичні твори

Драма «Загибель ескадри» має багату сценічну історію. Вперше її поставлено на сцені Одеського українського драматичного театру імені Жовтневої революції в 1933 р. (прем’єра відбулася 25 вересня, режисер І. Юхименко, художник І. Вайсмаи, композитор В. Штайгер). Головні ролі виконували Ю. Шумський і М. Богданов (Гайдай), М. Хорош (Комісар), Й. Маяк (Кобза), Є. Пономаренко (мічман Кноріс). Через рік колектив театру урочисто відзначав уже соту виставу п’єси, яку за цей час подивилося 102 тисячі глядачів. Того ж року драму поставлено на сцені Київського театру ім. І. Франка (прем’єра відбулася 27 листопада, постановка Г. Юри, художники М. Драк і М. Уманський, композитор Н. Пруслін). Перші виконавці головних ролей — О. Юрський (Стрижень), Ф. Барвінська (Оксана), О. Ватуля (Гайдай), Т. Юра (Кобза). У листопаді 1933 р. виставу підготував Харківський театр «Березіль» (нині Харківський державний ордена Леніна академічний український театр ім. Т. Г. Шевченка): режисер Б. Тягно, художник В. Меллер, композитор Ю. Мейтус. У провідних ролях виступали Н. Ужвій (Оксана), І. Мар’яненко (Стрижень),

A. Бучма (Гайдай), О. Сердюк (Кобза), Д. Мілютенко (адмірал).

Наступного року географія постановки п’єси у Радянському Союзі поширилася від Тбілісі до Хабаровська, від Архангельська до Ашхабада. Цьому сприяло й те, що твір неодноразово видавався російською мовою та мовами народів СРСР. Досить сказати, що з 1934 по 1941 р. «Загибель ескадри» друкувалася російською мовою вісім разів. У Москві першим показав драму столичним глядачам Центральний театр Червоної Армії (прем’єра відбулася 11 травня 1934 р., режисер Ю. Завадський); у Ленінграді — Театр обласної ради профспілок і Театр ім. О. С. Пушкіна. Ставилася п’єса й за рубежем (Чехословаччина, Польща, Румунія, НДР, Гана, Куба). Над нею працювали такі видатні майстри сцени іі уславлені актори, як Г. Юра,

B. Василько, В. Магар, В. Неллі, Л. Дубовик,, А. Бучма, М. Акимов, Г. Товстоногов, К. Ірд, К. Зубов, С. Данченко, Є. Симонов.

Цінні свідчення про першопрочитання п’єси «Загибель ескадри» в Одеському українському державному драматичному тей грі імені Жовтневої революції дає дослідник В. В. Голота у статті «Творче кредо І. Я. Юхименка» (Театральна культура. К., 1984, с. 47), де він розповідає про велику підготовчу роботу режисера з акторами. Тут вивчалися документальні матеріали, читалися лекції з історії, відбувалися зустрічі з червоиофлотцями, актори відвідували бойові кораблі. Режисер прагнув наповнити кожну сцену глибоким емоційним змістом, виразною пластикою, досягти монументально-патетичного звучання, підпорядковуючи цьому задуму художнє, музичне й звукове оформлення. Ефектним був фінал спектаклю. Після того, як команда залишала флагман, лунав вибух, і ніби димом та полум’ям було оповито корабель, і він, розколовшись надвоє (спрацьовувала плунжерна система), «зникав» у чорноморських хвилях. Виникало фізичне відчуття загибелі корабля-гіганта. І таких виразних? емоційно наснажених хвилюючих сцен у спектаклі було чимало; великою мірою цьому сприяло акторське виконання. Особливо яскраву постать створив Ю. Шумський (Гайдай). Емоційно піднесені сцени чергувалися в нього із зовні стриманими, але внутрішньо напруженими. Переконливо, без зайвої афектації, просто і зворушливо відтворював актор поступове загартування характеру.

Театрознавець Б. Степанов зазначає, що Гайдай — Шумський приніс із собою подих бурхливого Чорного моря, вольовий характер матроса, чистого й прямого у своїй боротьбі і в своїх помилках. Матрос Гайдай, за визначенням автора,— це бунтар, запальна голова, серце, обпалене полум’ям революції. Підсумовуючи роботу актора над образом мінера Гайдая, дослідник пише: «Ю. Шумський, створивши вперше в Радянському Союзі образ Гайдая, немовби засвітив маяк, котрий послужив відправним дороговказом для багатьох акторів в роботі над роллю моряка революції» (Степанов Б. Юрій Шумський. К., 1971, с. 109). Про величезний емоційний і політичний резонанс вистави в Одеському українському драматичному театрі імені Жовтневої революції свідчить лист, надісланий 27 листопада