Драматичні твори

Ліда. Ви мрієте про складні операції?

Платон. Так, я мрію про операцію власного серця.

Ліда. Ви захворіли?

Платон. І, здається, безнадійно.

Ліда. Цікаво, хто буде той хірург... Кому ви довірите власне серце?.. Ну, відповідайте, Платоне. Я чекаю.

Платон. Тому, хто ненавидить хірургів.

Ліда. Хто ж це?

Пауза.

Платон. Найбільш ненавидите хірургів, здається, ви.

Ліда. Тоді... (сміється) ви рискуєте життям.

Платон. Я згоден.

Ліда. Згодні?

Платон (по великій паузі). Ви відмовляєтесь, Лідо? Я чекаю.

Ліда. Не знаю... Не знаю, Платоне... А квіти, які ви нарвали для мене в лісі, ще не зів’яли... В той вечір я довго дивилась на них, Платоне, і згадувала до дрібниць дитинство... Цілими днями бродила я в лісі, збираючи квіти, співала пісень, і, здавалось, затихало шарудіння листя на старих дубах, вони слухали мене, я бачила їх теплу посмішку і чула шепіт-вітання суворих велетнів... І тільки стихала моя пісня — вступав лісовий оркестр... Тоді я лягала на траву, дивилась крізь гілля на білі хмарки, годинами слухала величну симфонію... І хотілось розірвати зелену сітку, щоб небо почуло радісну пісню землі... Ваш подарунок викликав у мене найдорожчі спогади. Я майже ніколи не співаю, сама не помітила, заспівала... (Тихо співає, потім заплющила очі. Тихо.) Спасибі вам...

Платон підійшов і поцілував її.

Платоне... Тільки видужає батько... Він буде жити, правда? Буде жити? Ти мовчиш...

Платон. Буде... Він буде жити...

Входить Аркадій.

Аркадій. Створюєте новий проект?

Платон. Він уже створений.

Аркадій. Швидко... А я б радив вам, Платоне Івановичу, не поспішати. Лідо, я був учора ввечері двічі, сьогодні знову, і все не застаю тебе.

Ліда. Так... А що?

Аркадій. Нічого... Я прошу дарувати мені за те, що перебив вашу відповідальну роботу над проектом. Я тільки на три хвилини. Платоне Івановичу, ти знаєш, що я все ж таки тобі приятель і тому завжди покривав наслідки твоїх хірургічних експериментів. Я не мав права цього робити, як громадянин... Але всі ми — люди і маємо багато слабостей... Один — до приятеля, другий — до коханої приятеля...

Ліда (різко). Аркадію!..

Аркадій. Одну хвилину. Твій останній експеримент викликав обурення громадськості і зокрема наших лікарів...

Платон. Що ти хочеш сказати?

Аркадій. Спокійно. Ти, Лідо, пробач, але так чи інакше ти мусиш знати... Я розумію, Платону важко тобі сказати, але я мушу. Твій батько після двох його операцій дві години тому... Ну...

Ліда. Що?

Аркадій. Помер...

Ліда. Тато!!.. (Заніміла.)

Аркадій. Наказом я зняв тебе сьогодні з роботи, я мусив так зробити, і справу передано до прокуратури.