Драматичні твори

Аркадій. Підписуйте швидше. Мені зараз треба йти... До Платона я зайду пізніше...

Терентій Йосипович. Зараз, зараз... Мені теж пора до хворих. Ой, ой, у мене щось із серцем. Ой!.. Ніколи в житті не боліло, а зараз коле... Так коле... Аркадію Павловичу...

Аркадій (різко). Я можу дати вам води.

Терентій Йосипович. Ні, ні, води не треба... Дякую, не треба... Мені нічого не треба...

Аркадій. Так ви підписали?

Терентій Йосипович. Ні, не можу... (З його рук випало перо. Іде на авансцену.) Ні, ні!

Аркадій. Чому?

Терентій Йосипович. Ви... ви знаєте, що таке честь людини? Знаєте? Ви мовчите? Ви не знаєте, що найголовніше в житті...

Аркадій. Є честь більш висока — честь країни!

Терентій. Неправда! Ні! Країна — це ми, це наше серце, це — наша честь простих людей! Це і є честь Батьківщини!..

Аркадій. Замовкніть! Ви забули, з ким говорите!

Терентій Йосипович. Ні... ні... Не спиняйте мене. Терапевт Бублик уперше говорить із своїм начальником. Я вислухав сто двадцять п’ять тисяч пульсів і маю право на те, щоб один раз у житті вислухали мене... Що робиться тут, у моєму серці... Сідайте і слухайте мій пульс...

Аркадій. Я не маю часу вас слухати. Зверніться до лікаря-психіатра. (Встав, іде,)

Терентій Йосипович (вслід йому). Не бажаєте?.. Ідіть... У вас ніколи нема часу. (Схвильовано.) Ой, щось серце... (Підходить до телефону, поправляє щіточкою вуса, бере трубку.) Дайте мені секретаря районного комітету Всесоюзної партії більшовиків. Здрастуйте, говорить безпартійний лікар Терентій Йосипович Бублик... Я прошу вас прийняти мене і вислухати... Так... Зможу... зможу... В десять ранку... Добре. Дякую. Прощайте. У цього лікаря знайшовся час.

Чути сміх Ліди і голос Платона: «Дивіться, які хмари. Буде дощ. Прошу вас, на півгодини». Голос Ліди: «Тільки на дві хвилини». Ліда і Платон входять. Ліда в білій легкій сукні.

Платон. Терентію Йосиповичу! Привіт!

Терентій Йосипович. Здоров, Платошо. Я чекав тебе, але вже пора бігти до хворих. Завтра забіжу — треба поговорити. (Іде.)

Платон. Хоч познайомся...

Терентій Йосипович. З радістю. Терентій Бублик. Пробачте, але мені треба бігти до хворих. На все добре.

Ліда. Прошу, прошу...

Бублик вийшов.

Платон. Це наш терапевт. Найміцніший віл здох би за тиждень, коли б виходив стільки. Роботяга, чудесна людина...

Ліда. Трохи смішний, але симпатичний.

Платон. Він прожив шістдесят років, і у нього не вистачило часу, щоб одружитись. Бідолаха!

Ліда. Це може трапитись і з вами.

Платон. Чому?

Ліда. Ви теж багато працюєте, без кінця-краю возитеся з хворими...

Платон. Ці дні, Лідо, я працюю більше, ніж коли, і — дивно — у мене знайшовся час навіть для мрій.