Драматичні твори

Платон (перебиває). Це неправда! Інженер Коваль живий! Я все зробив, щоб вирвати його від смерті. Ти брешеш... (Схопив Аркадія за груди.) Брешеш!

Аркадій. Пусти... ти збожеволів... Хто наважиться брехати дочці про смерть батька?

Ліда (помалу повернула голову до вікна, немов крізь сон). Чому такий дощ? Такий великий дощ...

Платон. Лідо!

Ліда. Ні... ні... Тихше, Платоне. (Пауза.) Платоне, я... ви... ви зруйнували мій проект. Ви відштовхнули Аркадія... Я хотіла вам... (Велика пауза.) І в таку хвилину, Платоне, ви збрехали мені... Збрехали... Ви вбили батька...

Платон. Лідо... Я боровся, як ніколи... Аркадію, ти ж знаєш...

Ліда. Ні... ні... не треба. Замовкніть. Не треба, Платоне. Аркадію, допоможи мені вийти... вийти з цієї домовини.

Аркадій підійшов до неї. Ліда поклала руку йому на плече, вони помалу вийшли. Платон важко підійшов до вікна. Дощ. Вітер. Увійшла Марія

Тарасівна.

Марія Тарасівна. Чому ти не зачинив вікно? Такий дощ, вітер...

Платон мовчить.

Може, ти захворів?.. (Підходить, кладе руку йому на плече.) Ти увесь гориш...

Платон. Мамо, сядьте тут і розкажіть, що робив батько, коли йому було дуже важко,— в найтяжчу хвилину у житті.

Марія Тарасівна. Найтяжча хвилина — це його смерть. Навіщо згадувати, Платоне... Іди ляж...

Платон. Розкажіть, мамо. Прошу вас. Розкажіть. Сядьте тут.

Марія Тарасівна. Зараз, Платошо... Коли його вивели на майдан за те, що він відмовився вести броньовик і зіпсував свій паровоз, зігнали людей, офіцер потягнув і мене: «Стань, тьотка, ближче до смерті і дивись на свого мерзотника...» Це почув твій батько і крикнув мені: «Дивись, Маріє, дивись гордо і не плач — твій чоловік своєю смертю відкриває семафор у нову жизнь...», І я витерла сльози, щоб йому легше було вмирати... за новую жизнь.

Чути стукіт.

Хтось іде... Хто б це в такий дощ? (Підійшла до дверей.)

Увійшов схвильований Берест.

Берест. Товаришу Кречет, негайно збирайтесь швидше в лікарню.

Платон. Що сталось?

Берест. Автомобіль, розумієте... Дощ, занесло, вантажна машина назустріч... Шофер загинув, академіку розбило череп. Швидше... Потрібна негайна операція.

Платон. Я в такому стані...

Берест. Розумію, але кожна хвилина, товаришу Кречет...

Платон. Ні, я не можу. Товаришу Берест, викличте іншого хірурга...

Берест (різко перебиває). Нікого я викликати не буду. Ви і тільки ви мусите врятувати його. Чекаю вас у машині.

Платон. Товаришу Берест...

Берест. Нічого я не хочу слухати. Я вірю вам, вірю у ваше серце. (Виходить.)

Марія Тарасівна. Платошо, заспокойся... я принесу тобі плащ. Дощ як із відра... (Виходить.)

Платон. Руки... Що робити з руками?

Входить Марія Тарасівна. 115