Феєрія для іншого разу

— Та ви туди весь світ готові заслати, у Сибір! А хто сам схоче? Перше запитання! Хто? Монтандон[69], який увесь його проїхав, розповідав, як у заметіль сани зриваються зі снігу, злітають, ширяють в небі! трійка! подорожні! усе! розтинаючи повітря! кружляючи на сто, на двісті верст! і плавно знову сідають на снігову колію… У мене дивний вигляд, мої сніжинки, клітка, сміховинні халепи!.. тільки що — назад до камери! ноші! лазарет! мерщій! мерщій! плід під загрозою!.. я мав би мовчати… Від нещастя до невдячності лиш один поковз… Я не з’їду!.. Лікування, промивання, ампули, я визнаю!.. але ж, скажіть-но, я ж свого завзяття додаю!.. я несу їм завзяття!.. Мене вся лікарня знає!.. веселощі! оптимізм! хто голодує — до мене!.. хто повіситись хотів, хто вени розпатрав, пригнічений, аж очі згасли і застигли — до мене! я ж лікар від природи!.. мій коник — психотерапія!.. два-три слова по-німецькому, а решта — пантоміма!.. скажу вам: я врятував останньої миті насправді безмежно нещасних, готових на все, на безодню!.. і ліжка поряд… геть ізольована камера, і правдиві скажені, клінічні!.. робота день і ніч… погодувати, поголити! чи владністю! чи жартом!.. Я з Партії життя, отак! а часом і піснею… мелодією!.. Можу похвалитись: імітую піаніно самим ротом, ще й без зубів!.. Особиста веселість! характер — справжній дар! Людяність — це медицина! Так сказав Декарт! І Крюшен[70] теж!

Мені розповіли, у скільки стає такий бранець, як я… майже двісті динарів на день!.. в Сибіру буде менше… та й клітки не потрібні!.. Казав, нас там багато набереться? Забігаю наперед!.. нас буде, може, з дюжину… не більше!… десятеро?.. п'ятеро?.. а може, тільки двоє?.. може, тільки Ремір і я… що за Ремір?.. один з найвідданіших!.. доктор Ремір… відданість, це як пальці на руці… на робітничій руці, чи не так?.. у сорок років уже не всі пальці… два, три, повідривало… там… тут… циркулярна пилка… фрезерний верстат…

Хто нічого не віддає, хто нічого не робить, у тих і руки, і пальці, у тих усе при них…

Та ба! І на каторзі трапляються завзяті! можливо… так!.. Ви, може, зачаруєтесь Сибіром?.. смаками, барвами!.. Достоєвський був у захваті від Сибіру й листи писав цареві Батьку народів, таточку! розливався подяками і зачудовувався, як там добре! одкровення! душа! кнут! гнила картопля! падуча! батьковбивство! скорбут! усе! воші! кайдани… Може, ви також будете?.. «Батьку народів! Таточку! іще! іще!» От дивіться, покійний Монтандон, мій друзяка, що дослідив увесь той край, увесь Сибір, уздовж і впоперек, тільки про те і говорив!.. Ах, тундра! тільки і зітхав… феєрія… повторював… заметілі, які все змітають! усе злітає в повітря! ширяє в атмосфері… сани, візники, подорожні… сто п'ятдесят… двісті верст!.. а потім знову стає на снігову колію!.. Він там бачив тільки біле!.. Антрополог Монтандон… навіжений у степах, таке буває!.. Він би до Томська пішки рушив, той антрополог Монтандон, аби побачити «далі, ніж геть нічого»… Він же страждав на своїй «околичці»… в Кламарі!.. уявляєте?.. Але не встиг потуристичити до «мінливих горизонтів»… ставки зроблено!.. Я любив Монтандона!.. блискучий науковий розум! (крім маячні про тундру!) Сконав у Фульді, у Німеччині, люта смерть… Насправді вбитий двічі, спочатку у Кламарі, пострілом упритул, потім перевезення, жахливі болі!.. потяг підірвали у дорозі!.. а потім у Фульді, вже від раку!.. недоріки зі скальпелями! невправні вбивці! Червоний Хрест! карабіни! потяг під укіс!.. і пожежа у лікарні!

Перипетії Доби!..

— Але ж, насправді, ви нас кудись заводите!

Та де там!.. це канва Часу… Часу! мереживо Часу!.. кров, музика й мережива!.. я вам їх розгортаю, розкладаю, розкрилюю… Кламар!.. Фульда! дивіться! зоріть!… Пора, канва!.. знали б ви ту безвихідь… місця, де два плюс два буде три… ви б менше чудувалися… а потім чотири! а потім сім, а потім хтозна!.. ви б погодились… світ перемальовано, хвилі перемережено… можливо?… але ні!.. зауважте, жодного мотивчика!.. ні хвильки Часу без ноти!… Мереживо Часу — це музика… Глухувата, можливо… жвава, а потім усе… ку-ку, стукіт ходиків, вашого серця, хвиля в облавок, дитячий плач, Сієсова арфа… північ! дванадцять ударів! дванадцять куль!.. дванадцять солдатів у шерезі! кінець пригоді!.. і що?.. і більш не чути коваля? шанс! ні підкови, ні коня! весла на галері!.. звуки затихли і привиди соромляться привидитися… вже ні гу-гу… а може, «водяні млини» буль-буль!.. всі меровінги!.. Ті згаслі ритми?.. вас не пробирають?.. ви не містик, ні, щось інше!.. ні Папусист?.. ні Анкосієць[71]?.. ви не знали Делатра[72]?.. його майстерні в провулку Клоїс?.. А «Сарських езотеричних публікацій»?.. тепер там пустка… руїна… бур'яни… Монмартр… там чути солов'їв, дроздів, ґедзів, гравців у кулі, та це вам ні про що не каже!..