Читаем Феєрія для іншого разу полностью

І легіт, і скрипки, і люди здаля, з Корнуолу, з Леона, Бокажу й аж до Нанту приїздять сюди покурортити!.. але ж іще не для душі?.. для екзальтації?..

Напої не дорогі.

— Ого, здурів? отут? люди? які тут люди! троянди! та які троянди?

Я мешкав, можна сказати, впритул, точніше, над банею, пам'ятаєте старі склади? «Мерлен і сини»?.. Три кімнати зі сволоками на стелі, суборенда у старої подружки панянки Марі… Уявіть, як я наслухався! мелодій і зітхань! і криків мартинів, і штормового вітру!

Літні сезони жахливі, суцільні романси! Яке рівнодення!..

Скляна баня просто напроти вікна!..

                   Благаю, повернися!

Порив вітру і…

                   Без тебе не життя!

Я вкинувся у спогади, пробачте… То були назагал щасливі години…

Ночами тут, звідки я вам пишу, із ями, усе бринить у вухах знову й знову… нема ради… і скрипок протяжні рида-а-а-а-ння[84]! аж нявчання!.. і гугняві ріжки на набережній! і дир-дир-кахи-кахи, астма!.. і перегони до Канкаля!.. радісні згуки! юрба!.. отаке старе кіно!.. новини з минулого!.. кахикання моторів!.. імітації!.. і фортепіано!… і модні мотиви…

Прожитий час не відпускає вас… троянди теж… прислухайтесь, вони волають навкруги, я певен… собаки варти й мученики казематів… і троє засуджених на смерть — з чотирнадцятої… шістнадцятої… і тридцять другої… Під три чорти!… бентежний спогад про ридання скрипок і акорди фортепіано… О, не подумайте, я не впав у ностальгію!.. Ніякого жалю за тундрою! ні за каторгою! хай йому всячина!.. Щойно з'їхав з Гірки, аж тут всі обернулись на вампірів… затялися пустити мені кров… та я перечекаю в Сен-Мало!.. Не хочуть мене бачити на вулиці Гавено? ні на Контрескарп? Я не журитимусь з таких дрібниць!.. Я носій місії! Мій фах! Моє мистецтво!.. Ніхто, як я, не зцілить вашого бронхіту!.. а ще сідничного нерва! дуже болісна штука!.. Мене цінуватиме весь Смарагдовий берег! А надто, коли матиму віллу!.. О, ні, із Казино я не зведу очей!.. Хто заходить, хто виходить… мої пацієнти!.. примари — кістяки… чи без кісток… чи живі!.. з віолами! з лютнями! із совами! усі! маю віллу, я шанована людина!.. Примари люблять декор!.. Приклад: Опера! примари водяться не тільки в руїнах!.. я ж чув гуркіт… неначе трощаться величні мури! напередодні арешту… як моя Доля летіла до пекла… щоб ви збагнули їхні смаки… примарам імітації «під сосну» не до шмиги!.. тільки щоб цільне дерево, високого стилю, он як!..

Я сам прихильник стилю! це в мене манія! Он казино, ото стиль! мамонт і восьминіг упереміш з менгірами!.. Граніт, сланець, цегла!.. ви скрикуєте: «це жах!» перепрошую! прилітає буря й забирає все! минулі роки, пристрасті, троянди… дахи, горища, все тремтить! співає!.. смичком по шибках! ринви — то гобої! піна шерехтить на вітрі!.. Пливуть волинки… гітари… лорнети!.. Ботрель!.. млинці… Дівчата з Пемполя… Фраґсон[85]… Поштове судно з Джерсі скоро буде… вимальовується… ковзає горизонтом… мало не перевертає буя, «ревуна»… змагається з валунами… більшає, вирізняється на тлі Сезамбра… Навколо пінне шмаття… тисяча рифів і Форт-Руаяль!.. велична посудина вже біля причалу… звідти вискакують і розбігаються тисяча міс, блискаючи литками… і підстрибують!.. регочуть!.. верещать!.. з якогось пансіону?.. десь заскочені негодою!.. навколо гарцюють два негри! мандолінять під «мінестрелів»!.. старі дурниці… й учениці!..

Не знаю, чи ви теж так бачите?.. це чарівна затока…

Отам біля причалу гниє стара рибальська шхуна, до Нової Землі ходила, над палубою реї звисли, хитаються безсилі… трюми порожні, бушприт розбитий… зовні не схоже, але там повно люду…

Ах, до чого пам'ятні місця… візьміть хоч бакалію «Віль д'Іс» і сестер Ле Коз, чарівниць мідій… смакота… ледь-ледь підсмажені і з перцем!.. А той Рене[86]? у маленькій могилці? з видом на скелю? а на сто метрів нижче місце, де він лежав у колисці… усе справжнє!.. Ото Рене труду доклав!.. за все життя здолав сто метрів!..

Уся затока мені як рідна: і дзвони, й руйнування, і вежі вже нема, і Корсарського палацу… Ах, я так і знав… ми так і знали… на такі величні штуки завжди хтось зазіхає… у вухах ще лунає «Ахтунг!» повітряної тривоги!.. ніби з велетенського грамофона. У нас один такий був на даху… не замовкав ні вдень, ні вночі… Бебер під ним сидів годинами… хотів збагнути… та воно й не забарилося! все занапащено, потрощено, полум'я до хмар!.. І було б не дивно, якби Рене, і могила, і колиска, і всі милі пам'ятки, усе зашкварчало! обернулося на порох!

Усе минає і зникає!

Перейти на страницу:

Похожие книги

Раковый корпус
Раковый корпус

В третьем томе 30-томного Собрания сочинений печатается повесть «Раковый корпус». Сосланный «навечно» в казахский аул после отбытия 8-летнего заключения, больной раком Солженицын получает разрешение пройти курс лечения в онкологическом диспансере Ташкента. Там, летом 1954 года, и задумана повесть. Замысел лежал без движения почти 10 лет. Начав писать в 1963 году, автор вплотную работал над повестью с осени 1965 до осени 1967 года. Попытки «Нового мира» Твардовского напечатать «Раковый корпус» были твердо пресечены властями, но текст распространился в Самиздате и в 1968 году был опубликован по-русски за границей. Переведен практически на все европейские языки и на ряд азиатских. На родине впервые напечатан в 1990.В основе повести – личный опыт и наблюдения автора. Больные «ракового корпуса» – люди со всех концов огромной страны, изо всех социальных слоев. Читатель становится свидетелем борения с болезнью, попыток осмысления жизни и смерти; с волнением следит за робкой сменой общественной обстановки после смерти Сталина, когда страна будто начала обретать сознание после страшной болезни. В героях повести, населяющих одну больничную палату, воплощены боль и надежды России.

Александр Исаевич Солженицын

Проза / Классическая проза / Классическая проза ХX века