Читаем Феєрія для іншого разу полностью

«Харциз!» ви б загукали!.. Він нас дурить! Крутій, на манівці заводить!.. свою канву приплів! канву! круть-круть! мотузка! вжик! його балкон! він нас обманює! квартира! восьмий поверх! він там мешкав!.. нахаба! і його там не повісили? ні… птахам! крукам! шулікам! гинь, гний, гойдайся, тхни! ах, це обурливо! а солов'ї? солов'ї? що він верзе?.. А Краєвид! та він нас за дурнів має!

І вид на все, на весь Париж, такого вам ніхто не подарує!

— Цинічний зрадник! вже не варто! суд! останній доказ! нищівний! такий краєвид! Мав, що хотів! О-ля-ля! І не повісили!

Чудовисько! Неймовірний трутень! Неуявленний!.. На виднокраї Мант на пагорбі… Дрансі на півдні… усе місто!.. схили, мов шлейф у феї!.. тисячі й тисячі дахів… червоні, чорні!.. ніжно-сірі… Сена, відблиски бузкові… рожеві… Нотр-Дам!.. от, свиняче рило!.. Пантеон!.. сутенер! вся жовч!.. Інваліди!.. бач… і площа Зірки!… неподобство!.. І він там мешкав?..

Аж руки опускаються.

Я вам розповідав про ще одного у будинку, погрози, про мого вбивцю-сопливця!.. дивака-гравця в «жовтого карлика»… вам не осоружний убивця-сопливець!.. боїтеся вбивці-сопливця… у нього зв'язки, за ним партія[73]… а я сам-один… тоді скажіть, чим можу вас розрадити… чи я вас збуджую?.. мене убити — це дурничка!.. це задарма!.. тому ж і метушня-ворушня, і зойки… чудова мішень!..

Одне слово, ви бридкі, небезпечні, підступні… Гаразд! Я більше там не житиму! Обіцяю! Не піду живим докором винюхувати, з'ясовувати, як ви мене обплювали, обікрали, оббрехали, підло зрадили… Та й, потім, я там біса що впізнáю… подумати лишень — «ударні команди»!.. двадцять… сто… двісті… які все засрали! Тільки Фонд конфіскації майна ще ширяє привидом!.. Прокуратура, нишпорки… моя тінь — то сенс їхнього існування, зітхання, ситуа-а-а-ація!.. відсилають папери до порожніх кімнат… весни сподіваються?.. не знаю… коли все відросте!

Та в мене інша вдача. Мені треба ціле життя відбудувати! усе перезаснувати! домівку, меблі, клієнтів, приладдя!.. ото ж нарікання!.. і життя Арлетти! Як я поруйнував її життя! у неї були учні! школа грації!

І Бебер лишився без зубів, без вусів!.. (як і я!)… знову молодість, щоб знову зацвіло!.. Я вам казав про канву Часу… приязний вид!

— То ж публікуйте! Нумо!

— А ви купуйте! і галасуйте!.. але спочатку роззирніться, чи там не надмір ненависті, заздрощів… інших вад: «Він здохне!» — ви додасте… «Він доходить, але забавний!»… «Забава століття»!.. а не пів століття! це слабо — «пів століття»!.. це як «півбог»… ніщо!.. не згадуйте, що я геній!.. всі вулиці рояться геніями!.. це мені не вигідно!.. «Купуйте!» і все… стисло! ясно! буду повік вам вдячний… й отари потяглися до книгарень… забирають усе гуртом! Я на коні!.. сідниці заживають, лікоть теж!.. Феєрія!… Феєрія!… моя неврома?.. трохи є… ускладнення!… але Таєфер оперує… я повертаюся до стану «практично здоровий»… ясно бачу, як мене витягають із ями, опікуються… я купую велосипед, котедж, служниця відчиняє двері… я вже не іду до Сибіру!.. відкриваю практику на Смарагдовому узбережжі[74]! Та ви в один голос: «От утнув!» дідько з ним, із Монтадоном, кулею, раком, Кламаром-в-Азії, шляк! Тундра! Фульда! дуля! Зазов! хай там і буде!

Перейти на страницу:

Похожие книги

Раковый корпус
Раковый корпус

В третьем томе 30-томного Собрания сочинений печатается повесть «Раковый корпус». Сосланный «навечно» в казахский аул после отбытия 8-летнего заключения, больной раком Солженицын получает разрешение пройти курс лечения в онкологическом диспансере Ташкента. Там, летом 1954 года, и задумана повесть. Замысел лежал без движения почти 10 лет. Начав писать в 1963 году, автор вплотную работал над повестью с осени 1965 до осени 1967 года. Попытки «Нового мира» Твардовского напечатать «Раковый корпус» были твердо пресечены властями, но текст распространился в Самиздате и в 1968 году был опубликован по-русски за границей. Переведен практически на все европейские языки и на ряд азиатских. На родине впервые напечатан в 1990.В основе повести – личный опыт и наблюдения автора. Больные «ракового корпуса» – люди со всех концов огромной страны, изо всех социальных слоев. Читатель становится свидетелем борения с болезнью, попыток осмысления жизни и смерти; с волнением следит за робкой сменой общественной обстановки после смерти Сталина, когда страна будто начала обретать сознание после страшной болезни. В героях повести, населяющих одну больничную палату, воплощены боль и надежды России.

Александр Исаевич Солженицын

Проза / Классическая проза / Классическая проза ХX века