Читаем Феєрія для іншого разу полностью

Так, Монтандон сміятися не вмів, вид мав завжди сірий, комір, плащ, черевики, все… але який чудовий розум! весь сірий, звісно! але жодне слово не вище попереднього! досконала точність! Він приходив, я його прослуховував. Щойно відкладав портфеля, як Бебер стрибав йому на коліна і «мур-мур, мур-мур» ти найкращий! Бебер, котрий бував і злим! який то кіт, щоб не дряпався і не кусався!.. але він відчував «зачарування Монтандона»… І якщо той став примарою у глибині степів чи щось таке, мене це не захопить, Монтандоне!.. мені то що! хай там і буде! я не поїду! я оселюся там, де вже сказав! Звиняйте! до біса! я досить натерпівся! мені таку місцину, щоб камелії, мімози, гвоздики цілий рік!.. ба, ідеал! ба, це зовсім просто! Між То Бріяном і Бідуаном[75]!.. гарний вибір?.. ви ж знаєте це місце? Рокшаб… рифи… Бе… ворота Сен-Венсан… Кіканґронь[76]… зупинка трамвая… причал яхт… погода!.. купальниці!.. піски!.. золотий півмісяць до Канкаля!.. чи майже!.. золото на смарагдах!.. краса ви не повірите!.. а що вже про казино казати!.. пам'ятка зачудування!.. арморикансько-амальгамний стиль, граніт, кабошони, химери, менгіри, камінь, сланець!.. і тисячі люкарн, виступів, закапелків… Стоїть над Океаном, Піраміда Доби, мавзолей Королев Чорних Панчіх[77]. То були справжні Клеопатри, я їх знав по пасажу Шуазеля, Королев Чорних Панчіх!.. вони ходили по тістечка до Шарвена… потім по романи до Лемерра[78]… потім до моєї матері по мережива… От і казино! Там треба побувати! граніт, кабошони, химери, то неабищо в позолоті, з вальсами!.. цигани, транссильванські принци!.. ви пам'ятаєте Ріґо[79]?.. лишився дух, це як на кухні, епохи теж, у них свій дух і чад… Ах, любі друзі, дорогі мої, не довго вам уже принюхуватись, і ваші витівки не вічні!.. Отож не зловтішайтесь!.. бо знадобляться азалії, гортензії і троянди!.. навіть на скромне кладовище!.. і не хизуйтесь, день минає, «одного» виносять!.. а троянди ще гарніші! відразу!.. оберемками!.. нічого не забудьмо!.. мерщій! не забудьмо любку! милу незабудку!

О, та я зовсім не хотів нагнати суму! Я лише про казино, незграбне, кумедне, цілий всесвіт!.. і про 1900 рік!.. ви б глянули, який там гардероб!.. Скільки парасольок!.. забутих!.. а лорнетів і біноклів!.. диво дивне!.. скелети «загублених дітей[80]»!.. прапорці «російського альянсу»! безліч!.. безкінечні стрічки серпантину… вуса хоч якого штибу… ґальські… «а-ля Вільгельм», «а-ля Шапелін»! Увіть собі ті котильйони! два білі бурнуси, три сутани, чотири «няні»!

Кінець! Кінець зачаруванню… цигани, барони, навіть будара!.. і не тільки герань і красоля отам, ще вище… звились… по всіх колонах… і лампи, мов тюльпани… все імітоване, нічого справжнього… але все ж кілька троянд, чудових троянд, у чайно-танцювальному салоні… Я чимало набачився по світах, але таких красних троянд, як у серці того жахного казино… А що, Гольфстрім під боком?.. м'яке повітря, помірний клімат, затока… троянда справді вища квітка… кошики, з п'ятої по сьому, вінки, не повірите!.. від колиски до з глибини я волаю! троянда відповість за вас на небесах… І не перечити, манірники, мерзляки, мумії!.. де найкращі троянди, там усі приходять, проходять, задивляються, духу пускаються… Казино, пагода, менгір, дольмен, пісуар, порятунок — два десятки троянд! Піраміда Королев Чорних Панчіх!.. У Бретані вже немає циган, уже років з п'ятдесят… Казино, фея Карабосса, хтось босий, казна-що! Мамонт! Попотам, ту милу вічність я люблю!.. хвилі колом, золото на смарагді аж до Канкаля… скільки сягає око дюни, і тільки бурі все стрясають!.. брижі моря! Сійон, Шосе[81] несхитні!.. трамваї сторчака… шал стихії, аж граніт тремтить! і репає!.. злива розбурхано лютує від Сезамбра й геть на захід… пориви з півночі! З Менк'є[82]! вали валують і тремтять, молотять моли… розлітаються водним мереживом! забризкують піною вулиці, трамваї, дахи!.. Незугарне казино біліє й піниться своїми кабошонами, фаянсами, дахом, мов плезіозавр, склепіннями у стилі «казна-що», гіпсовими бюстами… чудуйтесь із чудес пристрастей!.. з морської оргії!.. всі ці потворності, малі менгіри з кальмаром на вершку! а баню оком не охопиш! «Монументальна брама», страховисько з лайна! от вона перед щасливим ураганом, тремтить і піниться, вирвана з часу, і тіпається… яскрить і розтікається міріадами перлів… блискіток, вогників, діамантів, смарагдів!.. якби ви бачили! Звичайно, є й одурені… Є джаз-банди…. Є всього… та головне — це спогади… промисел Богів… Зведення казино… азійський храм мармурово-мурний, мавританський, потворний, не потворний, дворогий, недоладний і троянди! прошу дуже! інтер'єр!.. гірлянди… і все інше! неміряно! урозсип! і парасольок безліч у гардеробі… і лорнетів, і біноклів… і панам… і молочних пляшечок, і сумочок для скелетів… Місце таке, що тільки зітхати, чаруватися, сльозу пускати, неначе, таке, поезети, поезетки, і віки! і так є! і навіть «Альбатрос» Бріяна-видавця!.. і Арлетта Доржер, і Лантельм[83] (з її журі), і примара Ла Серізе, тодішнього єпископа!..

Перейти на страницу:

Похожие книги

Раковый корпус
Раковый корпус

В третьем томе 30-томного Собрания сочинений печатается повесть «Раковый корпус». Сосланный «навечно» в казахский аул после отбытия 8-летнего заключения, больной раком Солженицын получает разрешение пройти курс лечения в онкологическом диспансере Ташкента. Там, летом 1954 года, и задумана повесть. Замысел лежал без движения почти 10 лет. Начав писать в 1963 году, автор вплотную работал над повестью с осени 1965 до осени 1967 года. Попытки «Нового мира» Твардовского напечатать «Раковый корпус» были твердо пресечены властями, но текст распространился в Самиздате и в 1968 году был опубликован по-русски за границей. Переведен практически на все европейские языки и на ряд азиатских. На родине впервые напечатан в 1990.В основе повести – личный опыт и наблюдения автора. Больные «ракового корпуса» – люди со всех концов огромной страны, изо всех социальных слоев. Читатель становится свидетелем борения с болезнью, попыток осмысления жизни и смерти; с волнением следит за робкой сменой общественной обстановки после смерти Сталина, когда страна будто начала обретать сознание после страшной болезни. В героях повести, населяющих одну больничную палату, воплощены боль и надежды России.

Александр Исаевич Солженицын

Проза / Классическая проза / Классическая проза ХX века