Читаем Феєрія для іншого разу полностью

— Два гаражі для чотирьох моїх велосипедів! Щоб усе було до Великодня! Чуєш! За затримку дванадцять мільйонів пені щоденно! і щоб без бліх!

От і вирішено справжню справу!

Усе з граніту! додаю я, ти архітектор чи руїна?

А ще і меблі! і «консолі»! і секретери!

У мене не лишилось жодних меблів! випарувалися всі стільці! комоди! балдахіни!.. судові виконавці, вуличні повстанці, або щось комусь на спогад, хто любить сувеніри… ліжка, простирадла, жах!.. Три столи а-ля Генріх І з цільного дерева, на аукціоні не було б ціни!.. Успадкували найцінніше, хоч я ще не помер… Так! врешті-решт помер!.. розподіл спадку відкрито… читайте оголошення в газеті… забрали ліжко моєї матері Маргарити і продали!.. наважилися все на!

Доля! Мушу здихати просто неба!..

Та ба, я знов вилажу на манеж! усе триває! грай, музико!.. я розкриваю карти, маю трьох тузів! я оселюся в са жу! в сажу! прикутий до стіни! він і труною мені буде!.. бетон чи цегла? Побачимо! Невикорінений! Що в мене заберуть іще у фонд держави?.. Я їх дістану і з потойбіччя!..

Як моя медаль за відвагу, неподобство і жандарми, нахаби і балакуни… один припхався до мого дядька Артура (сімдесят вісім років) і вимагав, щоб «я її більше не носив»!.. і щоб написав мені, мовляв, я «втратив гідність», як смердючий свинський герой, у чотирнадцятому і в тридцять дев'ятому, осоромив канцлера Почесного легіону, осквернив свої рани, втратив право на пенсію, а все решту вони в мене вкрали!..

З громадською зненавистю не жартують! такі пильні, що навіть у казематі за півтори тисячі кілометрів уздріли мою жовто-зелену стрічку!.. і хай кіт десь нявкне, то нашорошилися! Він побачив тінь! мою!

— От він!.. сторожові пси, сюди!.. поліцаї! безумство! бульбашки! відлучення! хапай Привида!

Вони самі себе підвищили й попризначали Ґійотенами, вішальниками, амбасадорами, обвинувачами, брехунами, та ще й як шпетно! зверхньо! Генріхи четверті! восьмі! дванадцяті! геркулеси мікрофонів! сталеві голоси!.. Бояться тільки астробомб! Але ж і завбачливі! утікачливі! думаєте, ви їх скрутили, взяли за горло!.. а вони вже у Нью-Мексико!.. Стратосферні зебри!..

Цей дезертир, умить, як на «Кометі[90]»! висаджує вас на Лабрадорі, рятівник Бекону-ле-Брюєр, Дароносцевих заводів Ґрама і Брома[91], «Кодексу шаноб», мережі «Батьківщина-хоч-би-що»… І ще й «Списки» має в патронташі! план нової Тріумфальної арки!.. «величезний сікач» під склепінням! дві тисячі голів стинає одним разом! Дринь! Ото прогрес від часу страт на площі Згоди! А ви вже не модерний! Тим гірше для вас!

Я розважаюся, розповідаю вам, витинаю… а той поряд за стінкою, той не пустує!.. каторжник-сусід!.. йому що, кидається головою на стіну! Грюк! а потім знову! І знову скрикує! і знову головою в стінку! Ах, голова! наслано!.. аж стіна здригається! Вважає мене підозрілим? шпигуном? злочинцем?.. це жах, уся ця ненависть… зауважте, крім асесора, отого негра Ортензії з амбасади, маю ще одного ненависника… засуджений на смерть із шістнадцятої… «ненавиджу всіх французів» мекає він… служив у повітряній армії Герінґа… йому відтяли вуха десь біля Буржа… на мене особиста образа!.. тутешні засудили на смерть, чекає розстрілу… уже не витиме… мені плювати на його ненависть!.. я в розпачі від ненависті Франції… на багатті хочуть мене бачити, і не тільки палестинці, а й корінні французи! століттями! Фаріґу, Дондюрани, Дюмени! Мене й мої книжки!.. самі благочестиві, порядні, з лискучими табличками!.. Аж раптом екзальтація — і корінним французам уже не спиться! Братів палити починають… для зачарування Туристів, для вишуканих іноземців, хай пригощаються, жеруть, втішаються! додому нехай не вертаються! «Качка з кров'яною підливкою» страва знана, а що казати про «француза з кров'яною підливкою»! рецепт той самий! прес! вогонь! Дівиця Жанна д'Арк його зазнала! Досі згадуємо! облизуємо губи! Руанська качка!

— Ти ба, яка відвертість! яка животрепетність усіх нещасть!

— Мовчіть! Найгірші й найстрашніші! на хрест вас хочуть! пошинкованого! живцем кастрованого, щоб тельбухи звисали!.. Дивіться, як мене трактують! листи! мені приходять: «Запроданець! Шахрай!» шпетять… бач, шанувальникам яких страждань завдав! знеславив і т. д.

Скількох друзяк утратив без надії! немислимо! і їм подібних… скількох убивць! це ще не все! докори не скінчились!

Міністри, судові виконавці, збирачі податків, еротомани, фіскали, черниці, кого тільки нема в цих стінах!.. усе відлунює!..

Міркуючи отут у казематі… злочини, докори… Боже, скільки гіркоти!.. все думаю і думаю про те ж!.. А друзі кажуть, куди ти вгруз!.. не з того боку дув у флейту!.. й не тих щурів прикликав… якби утнув туди, як треба, то привабив би правдивих, надихнув еліту духу й чистоти сердець… і кинув їх під танки, на бійню, фосфорні бомби, кишкорубку і підсмажку, права людини і братерство! тоді відбою б не було від нагород, краваток, видавців і частувань! У залізній завісі мав би дірку! туди-сюди катався б, як схотів!.. та бач, не з того боку дмухнув!

Перейти на страницу:

Похожие книги

Раковый корпус
Раковый корпус

В третьем томе 30-томного Собрания сочинений печатается повесть «Раковый корпус». Сосланный «навечно» в казахский аул после отбытия 8-летнего заключения, больной раком Солженицын получает разрешение пройти курс лечения в онкологическом диспансере Ташкента. Там, летом 1954 года, и задумана повесть. Замысел лежал без движения почти 10 лет. Начав писать в 1963 году, автор вплотную работал над повестью с осени 1965 до осени 1967 года. Попытки «Нового мира» Твардовского напечатать «Раковый корпус» были твердо пресечены властями, но текст распространился в Самиздате и в 1968 году был опубликован по-русски за границей. Переведен практически на все европейские языки и на ряд азиатских. На родине впервые напечатан в 1990.В основе повести – личный опыт и наблюдения автора. Больные «ракового корпуса» – люди со всех концов огромной страны, изо всех социальных слоев. Читатель становится свидетелем борения с болезнью, попыток осмысления жизни и смерти; с волнением следит за робкой сменой общественной обстановки после смерти Сталина, когда страна будто начала обретать сознание после страшной болезни. В героях повести, населяющих одну больничную палату, воплощены боль и надежды России.

Александр Исаевич Солженицын

Проза / Классическая проза / Классическая проза ХX века