Феєрія для іншого разу

Коли вже я отут міркую… згадую… поцупили медаль… три чарівні слова! «вашу медаль скасовано!» аби мені шепнули те ж саме про рани голови, я б тепер цього не верз… не бачив би тепер оцих людей у мурах… ні отого зринаючого д'Ортензію, що пропонує содомнощі а-ля Людовік XV! Я б виглядав логічно, благопристойно!.. Я укладав би оди, як Дароносець, постачав би Штюпнаґелю двигуни і купу єдвабних черевичків… і мав би «тюремні суфле», як Саса… належав би до старої гвардії Філіппа, як Одюк… чи до папських зуавів?.. рантьє, хтозна, мо' у Фіґаро? Як святий Франсуа «нематеріальний[92]»… на що іще я міг претендувати?.. заступити Петена на острові Ре й до ста, як він, прожити?.. А всього діла дмухнути у флейту з іншого кінця!.. І ходи на куктейлі до Леві[93]… й ніхто б не рушив ні мої ліжка, ні чистовиків п'яти романів, ні шани генерала бен-канцлера Почесного легіону… Солодкі мрії! Ні ключа від вугільного складу… так, на вулиці Ґавено, як на духу, я мав запасу більш як тонну… ні тієї приязні, що єднала мене з пані Туазель[94]… Чи я туди вернуся?.. і що?.. Я всіх лише обтяжу!.. Уми збентежу… в умах у друзів повно «складів злочину»… вони мене вколошкають… А потім, зручності?.. там уже нема кухняного начиння… ні білизни… ні плити… каструлі… Уявіть собі!

— Ах, йому каструлі! просто манія якась!

— О, ні! о, ні! це мій фах! кип'ятити шприци! От зважте, у Бларінгемі, чого мені відхрещуватися від Бларингема, їм усім туди кортіло! аж зі шкури пнулися! не довелося! до лампочки їхні «мозкові закрути», нехай конвульсуються й епілепсуються від своїх збочених фантазій. Я приймав хворих у себе в кімнаті, у заїзді, у Бларінгемі. Ох, як там гнилим смерділо, з туалету напроти переливалося й текло коридором! Там неможливо було жити! «Це для біженців» казали… «Біженці», як свині, всюди. У найбридкіший саж! нації чорні, жовті, сині! хоч лікар, хоч не лікар! для вас усе наймерзенніше!.. «Біженці»!.. лихий погляд, смердючий віддих! щось мертвотне й криводушне! і блазенське! «Біженці»!

Отож я приймав у себе в кімнаті всіх хворих, вони сиділи на підлозі, знесилені… стільців не було!.. повітряні тривоги!.. (пересиджували ночами в навколишніх лісах…) найнемічніші в моєму ліжку… кумедні ліжка, мов для цирку, сам матрац! продавлений! стирчать пружини!

Аж раптом вигулькує дама! Ах, з великим червоним хрестом на лобі! Ах, у величній пелерині! Ах, русява! Ах, ступає, мов зірка! тон! порухи! принцеса!

— Докторе Селін! докторе? це ви? просіть усе, що хочете! ви в таких страшних умовах! це жахливо! це страхітливо! у мене безмежні повноваження! Просіть! Я панна Герінґ!.. Будьмо знайомі!.. сестра маршала!.. Кажіть! Просіть! усе, що хочете!

— Мені потрібна каструля, панно!

— Ах, біжу! вам зараз принесуть!

Зникає… більше не з'являється…

Те ж саме мав би і на Гірці…у Сартрувіллі… П'єрфітті чи Уй[95]… якби повернувся…

— Каструлю!

І кінець!.. (Це я кажу вже після атомного удару.)

— Я Цезар власною персоною! Я Королева в капелюшку із вуаллю… кажіть, що вам потрібно?

— Каструлю!

— Він що, схибнувся?.. відразу в обрáзи!.. і однак!.. «Царство за коня!» звучало добре… а «Європу за каструлю»?

А для промивання?.. коли два тижні не випорожнявся, то весь світ віддав би за клістир! От який егоїст!..

Але все це, так би мовити, «ліричні відступи»! дрібні подробиці!..

— А в Люнебурзі, розбишако, як вас прийняли?

— А ви там були, у Люнебурзі? Там самі мертві, у Люнебурзі! Ви їх замінили?.. месники, замісники, це однаково… ілюзіоністи історії!.. Як отой лобур, звільнений від війська (яким чином?) за другою категорією, у тридцять дев'ятому тікав так швидко, що кишки мало не повивертав, ще й сльози лив із жалю, от він тепер — громометальник Судової палати, що відправляє нещасних зухів до праотців! на каторгу! і теде!.. голе зухвальство! і головує!.. Хто що скаже!.. лотерея!..

Люнебурґ, ну що ж, я відповім! у Люнебурзі[96] були ще й повії, не тільки купи трупів!

І жах був повний!.. Усе кляте Середньовіччя місцями, щоб полюбохатись, служили кладовища!.. Про ці пікантності тепер мовчать, чимало пустощів лишаються в тіні з поваги до людини! А даремно! геть даремно! Річ не лише в повазі до людини!.. у мене це промивання! імперативи! два тижні без промивання, і я готовий вмерти… а потім воно таке гаряче, що я кричу…

— А у Клаунау[97]?

— Правда! Правда! я стогну, про мене дбають! а ви були у Кланау?.. Де там! зате волаєте несамовито й тисячократно!