Феєрія для іншого разу

Та найзапекліше з найзахланнішими з-поміж цієї публіки — з абонентами морфію, кокаїну, етеру!.. то вже геть отупілі, здичавілі, збридлі… епілептики злочину!.. не люблять, хто смішки справляє… убити наміряються… хоч і мляві, але звідки стократ сили свій жбан у вас жбурнути! і дзень! на тисячу окрушин! на міліметр від голови!.. а потім самі себе під ковдрою шматують черепком!.. що роблять, як гадаєте?.. жили собі розпанахують!.. егоїсти щастя!.. Уся кров у сінник, як у губку!.. та врешті-решт, хіба це не моє ремесло?.. лікар, він і є лікар!.. виняткових заслуг не надбав, але пригнічені, зневірені — моє покликання!.. Утім, у мене інше є обдарування, так би мовити, особистий козир!.. так скроєна нервосистема, що як зимно, коли хапаю дрижаки, як усі, то я тоді сміюся!.. нічого не можу з собою вдіяти… глибоко притаманна диспозиція… без хизування… нікого не прагну здивувати, бо нíкого… бо тут самі «засуджені на смерть»… усі в окремих камерах… і тільки на десять хвилин щодня виводять у дворик заґратований згори… вертаєтесь до камери, я вам казав, сніговиком… потім годину треба, щоб відтанути… часом півтори… Ви скажете: сніг не завжди йде!.. як дощ у Руані, чи майже… краще відтавати… а от тремтіти, то я пирскаю… історія спада на думку… трушуся й користаюся! уявляю поворот сюжету!.. бурлескну ситуацію… якщо пирскаю загучно, з'являється тюремник, бо не любить, коли сміються… імітує жестами мій розстріл… «іди до сраки…» та я звик… замикає двері… він не розуміє «іди до сраки»… ще один плюс! втім, я чудово можу сміятися наодинці… навіть коли не дуже холодно… тільки завивальники дошкуляють… тхорячий виск ліворуч і праворуч!.. Та щойно запанує тиша, у мене миттю зроджується сюжет… я його відточую і сміюся… Якби вони не вили навкруги!.. я враз за дошку й за роботу! Пишу Феєрію, на яку ви всі накинетеся!.. бо ж, чи не так, все передбачено!.. друкарні, книгарні, гуртовики, кіоски!.. і гонорари наперед! я невблаганний! на смітник балачки!.. рублі чи долари, залежно від країни! Я хочу більше, ніж валюти переможців! О, ви побачите, як я заживу high life! побачите мій гардероб! і вишуканість крою! як у шаха! манікюр! Пірати все забрали, я вам казав, білизну, інструменти, нерухомість! Лють доби! Нехай Феєрія мерщій продасться! Я знову на коні! пробачте! оновлення! клопоти? дурнички! Усі заклякнуть з подиву! й підвестися не зможуть! і все моє кухняне начиння! салони і служниці, щоб двері відчиняли! і велосипед такий легкий, що сам покотиться, відчувши, що його зараз осідлають!.. марка «Імпондер»… невагомий… прудкіший, ніж Арлетта в спринті! побачите! Арлетта — сильфіда на велосипеді!.. Від церкви Трініте на Гірку: у сім порухів! бриз… вона! один лиш повів! промайнула! вже на підйомі!

От мені кажуть: у вас же буде авто! Ні! Авто неоковирне, черевате, майже катафалк! Не хочу катафалкувати! Невагомий! Мій велик! Усе! Виклик до хворого! Я вже лечу! рефлекс! литки! сталеві легені! Зціляю інших і зціляюсь сам! одним махом двох зайців! велопанацея! долаю ревматизм! не описати! несказанно! лікті, щиколотки, мов у лещатах, щоб змусити до зізнання… гірш, ніж несамовитий мордівник, що скліщує тобі коліна!.. А от спорт! Клац! Від свіжого повітря мені знову тридцять! я знову ентузіаст-чоловіколюбець!

Хоч і покручений життям, я ще добре виглядаю, ви тільки гляньте, практики! змолодження через завзяття! сила! реакція! шал! думка! серце! нове створіння!

Ви ж бачили на водах в Аксі, у Баньолі стариганів, їх пхають у візках, закутані уламки, артрит на милицях, покручені подагрою, зав'язані вузлами, смердять сечею, мордуються і стогнуть, акробати пекла із виряченими баньками химер готичного собору, бридкі від мук… Аж тут з'являється Святий Венсан де Поль, усе це бачить… «Геть, покручі! штовхає їх… усі у старостинець! Чорт забирай! мерщій! і щоб куріло!»

Такі от чудеса! либонь гадаєте, я містик, така пика! завзяття! мене не треба підганяти копняками! стрибатиму, мов жаба! Ви тільки ґрати заберіть!

— Бігом! Іржава скрипкá потворо!

Це я собою так керую.

Ентузіазм — це Бог у нас! Я сам — лиш шмат ентузіазму!

— О, та він забалакується, далебі!

Це ваше міркування.

— Я сам зціляюся, коли зціляю інших!

— Це марення облудне! Здається, його бачили в Ла Ное[102]!

— Вигадки! а ну ж бо! розкривайте карти! показуйте усе! щоб я краще пригадав, хто я?..

— Святий Венсан, це ж треба! з Кліші! це вам не міни строїти! той на галерах гарував! веслував щосили! друг! каторга — це не абищиця! друзяка! так! друзяка! ваша осоружна пика! от ваша делікатність! балакайте! Святий Венсан, любімо одне одного! ви все спаплюжили, звичайно! чуттєвість, хто б казав!.. тридцять шість тисяч свинарників, он де ваша сила! а ще й бійні!