Читаем Феєрія для іншого разу полностью


Надибаю тебе, падлюко!Лихої ночі!Зведу тебе з Естремою —Забудеш, де мав очі!


Пелагра — це забавно, але тільки у певному сенсі…


Твоя підла душа у полях!


Слово, але і річ також… ви ж трохи знаєте історію? пелагра, портсмутські понтонери, бранці Великої армії[133], це вас ніскілечки не зворушує?.. Тільки Бог знає, як ті сміливці страждали, ще жорстокіше й гірше, як я!.. Вони від пелагри не здихали!.. У душник не зазирали!.. У клітці не гуляли!.. П'яти хвилин прогулянки не мали! Жалюгідний ілюмінатор один для ста!.. умови гірші, ніж для щурів…

— Вітаю бравих бранців тих епох! Брати у муках! Слава Франції! сорок два кіло м'яса! Шику-у-у-уйсь!

Я б так не зміг! полонені в Портсмуті теж!.. Важка кавалерія!.. Легкі батареї!.. Понтонери генерала Ебле!.. Білі драгуни імператриці!.. Стрільці чахлі хиряві підсліпуваті… збагніть-но, а у ролі кірасира?.. Ах, уже навіть гусаром не візьмуть! Уже не можу верхи! І непоказний зовні! Я з сідла вилечу в повітря!.. А ще як коник баский!.. Де людина?.. у повітрі! до шерегу вже не поставиш! Хіба що манекеном у Будинку Інвалідів?.. Чи на картину? У штрафний батальйон? У музей Гревена?.. Ні!.. До «фантомів»!.. «Перша фантомна палата»? може бути!.. Начуваюсь!.. Остерігаюсь!

Засідання!.. Рада!.. Пояснення!.. а от тепер і перегляд справи…

— Провина!.. Куди медаль поділи?.. Яка пенсія?.. Клас військовослужбовця?.. Струнко!..

Це вони так зі мною розмовляють!

— Клас 10?

Я не в захваті.

— Посвідчення? Клас 10? Пред'явіть!..

У цих місцях остерігайтеся ухильних відмовок! тільки категорично! факти!.. Правосуддя! Точність!

— Де, в біса, ваша медаль?.. ваше звання? Знову заповзялися…

— Поранення? Відзнаки? Шеврони?

Безжальні.

Чемно, але наполегливо, я ж кажу! тільки факти! Без просторікувань! пацієнти не рахуються! нема ради, панове! нема ради, пані!.. усі жахи, котрих зазнав!

Вони аж заходяться, як таке чують… Ах, з моєї добротливості збиткуються!..

— Співучасник! гидота! лекодух! паразит!

Це їхній комісар мене коментує.

Кричить на всю пащеку!

Я мурмочу, зойкаю… Блазень!.. неможливо, щоб вас порятувати!.. затурканий у тюрмі!.. треба грати!.. усе спробувати!.. Та голові суду начхати!.. Я все заперечую! Відступаю… усе беру на себе!.. Уявіть собі!.. судді так само!.. Тричі доводжу їх до стану фурій!.. Вирок і гоп! Спокута!

— Горе знечеснику геройства! вогневі рани Непримиренцям!

Отакий вирок.

— Згляньтеся на нього! Згляньтеся на нього!

Я вас не покидаю, я благаю!

Та ви вже запалилися звідусіль!.. Я плачу, лементую!.. всі ваші пори вже горять!.. а я неначе рачки, з кляпом, у ланцюгах!.. Я знаю, як це, рачки, коли все пече!.. Мені пелагра теж пече!.. як по живому!.. Ніби шкіра рветься, уявляєте!.. рветься!.. я мив камеру, рачки лазив!.. скільки міг… дупу вмочав у відро… більш не можу… розумію ваш біль…

Та в голови суду нетерплячка.

— Розпочинайте свято!

Йому набридло моє квоктання…

А ви, ви ж бачите? Дивіться все! Нічого з вистави не проґавте… ви добре бачите, тільки коли рачки! Колона скручується з площі, підноситься, підноситься! сама! зовсім сама! і гур-гур! падає просто на нього!.. увляєте?.. це космомедіумна буря!.. жахлива відплата!.. Та це не через мене! Я не винен!.. Я не прагнув вивільняти сили!.. певні сили! Я чемно всіх попереджав наліво й направо, всіх зацікавлених осіб… ви не станете заперечувати… ну ж бо! ну ж! впираєтесь?… Цок!.. Цок!.. Цок!.. годинник?.. що за звуки?.. справжній годинник?.. Я не збирався вивільняти сили… але ви! тупаєте, трощите, репетуєте, ви поза всім!.. вийдіть із Часу!.. прорвіть Канву!..

— Крихти!.. Крихти!.. волаєте ви… тоді й лабораторію теж!.. пробірки, реторти, тонкі кристали… а ви з сокирою! палкий! з усього розмаху! перемелювання, тонкощі, соромливості, хвилі! Вас несе! мене теж!.. уже гуркоче космомедіумна буря!.. Колона підноситься до восьмого поверху! і грим! додолу! пробиває асфальт!.. прориває глибинність речей! ви під уламками!

Усі катастрофи Історії — то лиш жовчність Затятих! ви теж дещо схожі на Біса! і теж затяті, як ніхто!.. але не настільки, щоб мені стіну розбивати!.. затяті, та не до смерті!.. тільки рухнути трохи, як той тхір! але не більше! але не більше! тільки ледь надіб'єте, дві-три цеглини!.. але не більше! але не більше! нічого не проб'єте! тільки для скандалу, і ви щасливі! Тхір тільки прикидається, коли кидається! вдає! щосили? ні!.. Так, щоб не вбитися, от штука!.. щоб не вбитися!.. І ви, як він… Якби він справді кидався щосили, то розколошкав би собі макітру!.. і його музиці кінець!.. я творив би спокійно!.. ви б теж не кидалися, вирячений мудрагелю!.. гурман, але не до безумства!.. інтриган, ще й до тонкощів!..

Перейти на страницу:

Похожие книги

Раковый корпус
Раковый корпус

В третьем томе 30-томного Собрания сочинений печатается повесть «Раковый корпус». Сосланный «навечно» в казахский аул после отбытия 8-летнего заключения, больной раком Солженицын получает разрешение пройти курс лечения в онкологическом диспансере Ташкента. Там, летом 1954 года, и задумана повесть. Замысел лежал без движения почти 10 лет. Начав писать в 1963 году, автор вплотную работал над повестью с осени 1965 до осени 1967 года. Попытки «Нового мира» Твардовского напечатать «Раковый корпус» были твердо пресечены властями, но текст распространился в Самиздате и в 1968 году был опубликован по-русски за границей. Переведен практически на все европейские языки и на ряд азиатских. На родине впервые напечатан в 1990.В основе повести – личный опыт и наблюдения автора. Больные «ракового корпуса» – люди со всех концов огромной страны, изо всех социальных слоев. Читатель становится свидетелем борения с болезнью, попыток осмысления жизни и смерти; с волнением следит за робкой сменой общественной обстановки после смерти Сталина, когда страна будто начала обретать сознание после страшной болезни. В героях повести, населяющих одну больничную палату, воплощены боль и надежды России.

Александр Исаевич Солженицын

Проза / Классическая проза / Классическая проза ХX века