Читаем Феєрія для іншого разу полностью

Проте, чи не так, суд усе оцінить у слушний час! Не те, що я скажу чи не скажу, врятує честь вашого мундира! Гай-гай, моя тітонька! Ох, моє довготерпіння! що я базікаю до нестями?.. балабалакаю стільки, що сто років голова пухнутиме? О, мій красний виде! базікання намарно — це ж саме життя! Милі балабалакання! Тоді що? Тоді що? Вирок і гоп! «Подавати на стіл гарячим!» Куди вони відправлять вас як є?.. щоб душа в хрумкій скоринці і щоб вогник мерехтів на голові?.. пританцьовуючи? красний вид! красний вид!.. у «Ту-ту-фо[134]»? Мене це не здивує!.. Ото кружляння і фігури без кінця!.. Не казатиму наперед, але частенько всесвітні дворушники у «Ту-ту-фо»… і у «Між двох стільців»!.. ще один танець-перекиданець!.. там усі танці від століття до століття… три, чотири століття!.. якщо ви тільки встигнете оцінити!..


Дивися пильно, хто там раює,І будеш знати, хто як танцює,


ще й у шатах того часу! з мінами! сценічними ефектами! з мертвими зеленими очима! з позатойсвітніми вогнями! Нічого не лишити! повний парад Першого фантомного!


Аж ось тітка Естрема!І маленький Лео!А оце Клементина і славненький Тото!


Пригадуєте?


Доведеться сказати, що забаві кінець.


Усе це в ритмі ригодону! Витримано!

Я співаю з місця, не підводжуся, прилип… Але як буду з вами, я закручу вас у танці, маркізе! срака вже розклеїться!.. побачите, який з мене кавалер!.. бо зараз я сам собі акомпаную, мугикаю… я гримну додолу, якщо підведуся… паморочиться у голові, враз! упаду й зблюю!.. добре, що задом прилип!.. хитаюся, гойдаюся, компоную… не потребую дрожу й хвилювання, холоду до кісток і такого іншого… природний спів!.. Митець усупереч всьому! Співаю під тортурами!.. Кокотка теж співає під тортурами!.. А що казати про Ранґона!.. і його тітку!.. Вона вже сороміцькою стає, оця «Тортурна пісня[135]»… отож мені краще не слід!.. особливо мені, уже і так наклепаному! У моїх мурах відлунювала плітка з Батіньоля, мовляв, зазвичай я пияк… та я ніколи, крім води, нічого не пив!.. от бачите, як зненависть швидка на вигадки!.. Нехай ще приліплять мені, що садист, правда, пікантно, у камері? тоді ще плюс десять років у «Фантомі»! І всім привіт! Я стоїк, звісно, але пристойний! Я не реву з такою силою, як тхір! де там! він ще стіну ламає!.. я казав… якщо він кинеться з розгону, тобто з усіх сил, з глибини каземату!.. тоді скажу: це від душі! тепер усе гаразд!.. свій череп у жертву!.. добре! ясно! От якби я кинувся, ви б побачили!.. то була б неабищиця!.. Лише… лише… під духовий оркестр! Ох, мій стан! з фанфарами! зі ста п'ятдесятьма шістьома сурмами, трембітами й цимбалами! з великим духовим оркестром!..

— Гусари до бою! В ата-а-а-ку!..

Шаблі наголо! Та хто мене візьме в гусари?.. Ніхто!.. Більше нікому… То хоч у кірасири? Ото сміх! з ламкими кістками! з прогнилою шкурою! Хіба що зварять у кирасі! куди іти? куди рушати? а насправді, це ж душа, це все разом, атака! «В ата-а-а-ку!» полковник дез Антрай далеко попереду ескадрону! стоячи на стременах! палаші виблискують! плюмаж біліє! грива в'ється! команда! «В ата-а-а-ку!» Чотирнадцять батальйонів враз рушають… і летять вихором!.. Тхір теж іде до бою в сусідній камері!.. і грим!.. гримнув додолу!.. і знов за своє!.. от сміх!.. стрясає мою стінку!… три цеглини… ворушаться… от сміх!..

— Нумо, сусіде!

Перейти на страницу:

Похожие книги

Раковый корпус
Раковый корпус

В третьем томе 30-томного Собрания сочинений печатается повесть «Раковый корпус». Сосланный «навечно» в казахский аул после отбытия 8-летнего заключения, больной раком Солженицын получает разрешение пройти курс лечения в онкологическом диспансере Ташкента. Там, летом 1954 года, и задумана повесть. Замысел лежал без движения почти 10 лет. Начав писать в 1963 году, автор вплотную работал над повестью с осени 1965 до осени 1967 года. Попытки «Нового мира» Твардовского напечатать «Раковый корпус» были твердо пресечены властями, но текст распространился в Самиздате и в 1968 году был опубликован по-русски за границей. Переведен практически на все европейские языки и на ряд азиатских. На родине впервые напечатан в 1990.В основе повести – личный опыт и наблюдения автора. Больные «ракового корпуса» – люди со всех концов огромной страны, изо всех социальных слоев. Читатель становится свидетелем борения с болезнью, попыток осмысления жизни и смерти; с волнением следит за робкой сменой общественной обстановки после смерти Сталина, когда страна будто начала обретать сознание после страшной болезни. В героях повести, населяющих одну больничную палату, воплощены боль и надежды России.

Александр Исаевич Солженицын

Проза / Классическая проза / Классическая проза ХX века