Читаем Феєрія для іншого разу полностью

Виробляв що хотів, отой опецьок Жюль! Мистецтво! нехай! флюгельгорн! нещастя!.. Я ні на чому не грав… усе — музика!.. Тільки трохи на піаніно лівою… не гучно… крім того, я не був брутальним! коли згадати дам! там треба не тільки чар, треба ще й гарячу кров, акордеон на бійні, от їхній смак… бо я, моя натура — то оперета… я багато розтинав, звичайно, але яка з небіжчиків розвага… знаходжу щастя тільки в опереті — грайливій, легкій, шелест суконь, зухвалій, але в міру… Якби комусь позаздрив, то Маленькому герцогу… Періколі… Став би я якогось дня несамовитим, то було б дамам до смаку, а мене б гидило, що вони надто люблять кров!.. а доки до того дійде, тепер, зі склеєною дупою, я собі міркую… міркую… у казематі, вдесятеро чорнішому, ніж Жюлева майстерня… який уже там газ у біса!.. які там лампи!.. які там дівчата!.. Тільки сочаться стіни! удесятеро гірше, як у Жюля! Подивився б я на нього в такій тюрмі, як ця! А що? із флюгельгорном або без! Грав би жалібних пісень! свіжо б виглядав! з такою пащекою!.. чи й тут би горлопанив? чи сурмив би у флюгельгорн? чи зворушив би моїх сусідів?.. чи пройняв би жалем?.. чи пробив би стіни?.. у вальсі… усіх! усіх інших!.. моїх!.. виказників-шакалів… у польці… отоді усі прийшли б…


Ах, скажу я, тітонько Естремо!І ви!… Й малий Лео!Ах, браво, Климентино! Ах, браво, мій Тото!


І у такт! правда ж? у такт! не так, як я, зі склеєним задом!.. ні отой у гондолі!


До біса твій рід! Тебе звіють вітри!Прощавай, жовте листя!


Останні рими у вихорі! вихрові! три такти! чотири такти! жваво! жваво!


Усі втіхи й жалі!


А щодо Жуляки, коли про нього мова, про брудного засранця, він людей мордує і розважається! от де різниця в наших вдачах!.. два характери!.. Прилетів би до нього янгол, він би й з ним повівся гірше, ніж із рибиною на сковороді!.. Не міг, щоб красуньок не принизити, не скривдити… або вкладав поряд молоду зі старою… теж для міфології!..

— Не рухайтесь, богинечки мої!.. Тісніше!.. Притуліться як слід, пташечки!..

У неймовірних позах.

— Їх з ріпи вирізьбити б, чуєш? із ріпи! а не в бронзі! у саксенській! із ріпи! О, мій Олімпе! якби ж то мені піч!

Він уявляв свої моделі тільки в глині, із печі! хтось його відволікав… зазирав у вікно…

— Це що таке?.. що?.. ви?.. піддивляєтесь?.. На дупи зиркаєте?.. на дівчат? на красунь? ні?.. Месьє захоплюється пластикою?.. не пластикою?.. Намалювати вам герань?.. Гуашшю?.. Вам все одно? Тоді не заважайте!..

І нишпорив під канапою… мав там запас гуаші… і гукав звідти:

— «Перехід Червоного моря»?.. Який мотив? Як?.. Який мотив?.. Щоб яскраві кольори?.. Синє? жовте? чи вам подобається блідіше? геть бліде?.. Є! Маю! німфи!

Бач, швидко все знаходив, не барився!

— Дві тисячі!.. Удома будете дивитись, що до чого!.. час митця безцінний!.. нічого не тямите!.. вам не тільки продай, а ще й розкажи!.. що за манери! ви що, не бачите, у мене голі дами!

Пристойність!

Бувало, клієнтів виганяв десять! двадцять разів! цілком вартісних клієнтів! надзвичайно люб'язних персон!.. спантеличених його манерами!.. весь час напідпитку… ба гірше! гірше! навіть не впізнавав! бувало… лаяв!.. і саме тих, хто справді цінував його мистецтво!.. в яких усі салони затикані його творами! які купували тільки в нього! сотні статуеток… фрески!.. знаходили йому виправдання… усе йому прощали, майже все… Часом стоять, чекають… бояться підійти, стоять на розі, дехто, траплялось, тричі Гірку обійде, доки наважиться підійти до вікна… їх багато мене знали… чекали мене у сквері Вінтимільї, чигали… як повертався з диспансера…

— Який він сьогодні?

— Мерзенний!

Усе одно мало не поклонялися.

— А п'яний?

— Гай-гай!

Я завжди йшов вулицею Кюстіна… провулком Пілона… Вінтимільї… дякували мені… а іншим разом траплялося, коли не дуже п'яний… коли хороший настрій:

— Заходьте, пані та панове! Прошу! Частую кавою! навіть у Абетца такої нема! Пригощаю!

І правда! мокко! та не всі наважувалися!.. Жюлева люб'язність?.. краще постояти перед вікном… пили каву стоячи…

— О, який пан Жюль чудовий!

— Радий, що вам подобається!

Чемність.

Але щоб не затримувалися!

— Ну ж бо, швидше! Гляньте, яка Танагра! Обпалю її вам після війни! Беріть як є! М'яка? що м'яка? м'яка? а ви, ви тверді?.. це у вас гроші м'які!.. гроші!..

Платіть і бувайте здорові! Раз-два! і без розмов!

Отут, у казематі, сиджу й міркую. От що тюрма: міркуй собі… Міг би мати гіркі спогади… Власне, маю!.. а щодо Жюля? думаю, думаю собі!.. Не певен, що він мене ненавидів… радше заздрив! Певно!.. і часом до найгіршої ворожості… зжер би… усе пов'язане зі мною… медаль! очі! мою сьому піхотну дивізію! мою Арлетту! її танцівниць! зривав заняття… розбещував… з вікна визирав, носярою водив, вичікував…

— Агов! Агов!

… щоб зайшли до нього… а не йшли на курси…

Перейти на страницу:

Похожие книги

Раковый корпус
Раковый корпус

В третьем томе 30-томного Собрания сочинений печатается повесть «Раковый корпус». Сосланный «навечно» в казахский аул после отбытия 8-летнего заключения, больной раком Солженицын получает разрешение пройти курс лечения в онкологическом диспансере Ташкента. Там, летом 1954 года, и задумана повесть. Замысел лежал без движения почти 10 лет. Начав писать в 1963 году, автор вплотную работал над повестью с осени 1965 до осени 1967 года. Попытки «Нового мира» Твардовского напечатать «Раковый корпус» были твердо пресечены властями, но текст распространился в Самиздате и в 1968 году был опубликован по-русски за границей. Переведен практически на все европейские языки и на ряд азиатских. На родине впервые напечатан в 1990.В основе повести – личный опыт и наблюдения автора. Больные «ракового корпуса» – люди со всех концов огромной страны, изо всех социальных слоев. Читатель становится свидетелем борения с болезнью, попыток осмысления жизни и смерти; с волнением следит за робкой сменой общественной обстановки после смерти Сталина, когда страна будто начала обретать сознание после страшной болезни. В героях повести, населяющих одну больничную палату, воплощены боль и надежды России.

Александр Исаевич Солженицын

Проза / Классическая проза / Классическая проза ХX века