Читаем Феєрія для іншого разу полностью

Бо малював не тільки мерії, Альпи, корів, Ангенське озеро, йому й богинь, бувало, замовляли! Їх зі скелетів не змалюєш! замовники не потребують Мандаринки! замовники воліють, щоб зігрівало! вигинів, округлостей, доладних колін і дебелих стегон! ярмаркової естетики! циркових вершниць!

— Це поневолення тілом! Їм тільки плоті!.. справді!.. як тобі!..

Тільки що не так, відразу я!

Нічого кращого, як Арлеттині танцівниці! тим паче, що в цих любок тільки й думки, як заняття прогуляти!.. привід!.. вже й так пішки від самої Опери… стомилися… їм саме полежати, розважитися, освіжитися, хай навіть грубим червоним! а тут саме Жюль!.. а дотепний, а пікантний!.. завжди цигарки і цукерки! Усе мав!.. Бо Арлетта зі своїми курсами!.. нехай уже! перекладина! стійка! малі батмани! шість! сім! вісім! піруети!.. А тут дівчатам сама розвага! а там вісім поверхів без ліфта! накрутиш сракою! А тут Жюль! збивач з прямого шляху! згубник! позування! звів красунечок! лежать! а він ще показував, як лягти, розкинутися! заплющіть очі!.. Міфологія! на канапі!.. цигарки… портвейн… а в які пози ставив!..

— Голівку нахили отак! отак! Жюстіно!

Справді, пози більш ніж барочні!.. вигадані безногим і горбатим у маренні про свої ноги…

А вони собі пирскали!

— Серйозний вираз! наказував він, серйозний! Для міфології! Без жартів!

Вони й не жартували, їм би дихнути, одна одну не задушити в позах! стегнах! як він примушував їх позувати!

Який контраст із тим, що вони мають вдома!.. де саме суворе виховання.

— Ось чекайте, буде в мене піч! Зроблю з вас, як в Танагрі, з альбійського піщаника! Це тільки ескіз, дорогенькі! ескіз! а тепер до форми! я переллю вас у форму! тепер уже руками! руками! усе в руках! Так треба! Треба!

І лясь! лясь! завзято ляпав по сідницях!.. сміх богинь! потішник! з візка зручно, якраз на рівні, напроти сідниць! на канапу! і лясь! лясь! по-дорослому!

Неслухняні дівчатка, нема ради! Покарати!

— Ой, жорстокий! Ой, безжальний!

Але ці талії! ці вигини! ця іскрометність! ці здригання!

Я був у захваті! І лясь! лясь! Вони не тікали.

— У тебе ліпший задок, ніж у «Мулен-Руж», стрункіші ніжки, ніж у Опері!

Не гаяв нагоди!..

— Не хлипай!.. люблю тебе!..

Правда, хай йому грець! Ще та грайливість! сентименти!

Я казав, як він пив, смоктав тюбики, бензин! усе! спантеличення! не Бургейське вино! пляшку нахильці! другу! міг переплутати! куштував… твердив, що оманливе світло… що йому бракує світла…

— Бач, тобі підфартило з хатою, живеш кум королю! на сонці! А в цьому світі багато нещасних! Хто живе у брудних халупах! Бувають же егоїсти!..

Так, його халупа була темна, визнаю, але не така темна, як тут, звідки я вам пишу!.. Дно дна!.. і вогкість! на хвилиночку! Та ба! от Жюляка!..

Усі шльондри, всі повії, цей люд надворі! От кого можна до смерті ненавидіти! кажу вам! Заслужили тисячу разів!.. Безногий, не безногий! Хоч на стрічці орден, хоч без стрічки! усі однакові!.. От і просторікуй про егоїзм, як Жюль! сволота!.. як Клоріак[147]! як Дароносець! як Ларанґон! Чудовиська! Усі чудовиська! У шовках! Кендюхи на молитовних стільчиках! Скелети з вишитими черевичками для розп'яття ніжногубими хлопчиками-хористами!

Хоч і мешкав у напівтемному локалі, та стежка до Жюля не заростала! Стражденник! Я, щоправда, був на своєму «восьмому», повітря! краєвид! даль! на сто кілометрів! усі пагорби аж до Манта! Та скільки нелюбові той краєвид мені приніс! бач, краєвид!.. досі не пробачили!.. у нього по стінах стікало… вологість, ручаї!.. Ах, хіба не патетично!

— Тут і собаку ніхто б не тримав!

— Так, але ти ж без ніг! як би ти на восьмий поверх піднімався?

— А ліфт?

— Неправда! Не бреши! Та де? Він уже три роки як не ходить!

Він це добре знав… ліфт — то тільки привід. Будинку заздрив… усьому, що там було! клумбі перед входом… фігурним ґратам із химерами, мозаїці на брамі!.. величі під'їзду!.. оздобленню у стилі «1900»! бронзовим світильникам-ірисам, але ж у нього вся богема! хіба це не рахується?.. а гонорари? буквально з тротуару підбирав! із-під вікна! краще, ніж на вулиці Тебу! краще, ніж на Боєсі! у нього всі роззяви-аматори пейзажів зиркали, питали, слинки пускали… Вони ж не знічев'я приїздили з Канзаса і з долини Маасу! ще його лайку вислуховували! Пішов би на «Картинки1»[148] Жуляка! Жульок-візок! побачив би різницю! Його статуетки! По три Родени на дерево на «Картинках»! і двадцять Коро! а тут тільки він! сам-один! його пика! без конкурентів! прямий аукціон! Розмахував глиняними статуетками… навіть не обпаленими, вогкими! тисяча франків! вигукував ціну… тисяча! пізніше обпалю!.. пізніше!.. беру і золото! п'ять луїдорів!

А ті лише роти роззявляли бе-е-е! спантеличені… мовчали…

— Не торгуватися! Я мушу працювати!.. Чи вам до вподоби акварель?

«Альпи», «Свято квітів»…

Якщо вони ще белькотали:

Перейти на страницу:

Похожие книги

Раковый корпус
Раковый корпус

В третьем томе 30-томного Собрания сочинений печатается повесть «Раковый корпус». Сосланный «навечно» в казахский аул после отбытия 8-летнего заключения, больной раком Солженицын получает разрешение пройти курс лечения в онкологическом диспансере Ташкента. Там, летом 1954 года, и задумана повесть. Замысел лежал без движения почти 10 лет. Начав писать в 1963 году, автор вплотную работал над повестью с осени 1965 до осени 1967 года. Попытки «Нового мира» Твардовского напечатать «Раковый корпус» были твердо пресечены властями, но текст распространился в Самиздате и в 1968 году был опубликован по-русски за границей. Переведен практически на все европейские языки и на ряд азиатских. На родине впервые напечатан в 1990.В основе повести – личный опыт и наблюдения автора. Больные «ракового корпуса» – люди со всех концов огромной страны, изо всех социальных слоев. Читатель становится свидетелем борения с болезнью, попыток осмысления жизни и смерти; с волнением следит за робкой сменой общественной обстановки после смерти Сталина, когда страна будто начала обретать сознание после страшной болезни. В героях повести, населяющих одну больничную палату, воплощены боль и надежды России.

Александр Исаевич Солженицын

Проза / Классическая проза / Классическая проза ХX века