Феєрія для іншого разу

— Сюди! сюди, дівчатка! У мене є цукерки!.. Солодощі! Цигарки із золотими кінчиками! Помаранчі! Кава! Ви ж стомилися, красуні! Вам треба відпочити!

Вони підходили, розмовляли.

— На кілька слів!.. на кілька слів!

Пішки від самої Опери! До Арлетти, знов по сходах, знову «перекладина»? «Раз! Два! Дівчата!.. Пліє!.. Пірует! Пірует! Танде! Танде! Арабеска! два оберти, отак! вище! Три оберти!.. Позиція! Отак!»

А думаєте, ті дівчатка не піддавалися вмовлянням?.. От Жюль… А от канапа… от безе… причарування!.. його взяла! Крок! Два кроки! Вікно!.. бо він мав безе, чортяка! справжні, з кремом!

— Лягайте, панночки! Куди вам ще по сходах! дивіться, як уже захекались! Лягайте! Малюнок олівцем! Скидайте одяг! Хвилина! Мить! Ескіз!

Його взяла.

У нього навіть були баби! з ромом!..

І нехай Арлетта робить що хоче на своїх курсах! прогуляти! її уроки! стійки! пуанти!

Найгірше, що він сам-на-сам мене звинувачував, що я там пасуся! дупці мацаю! пачки задираю! дівчат зваблюю!

— Та ти що, вони приходять до Арлетти на уроки танцю!

Ще й виправдовувався.

Заспокоював його, пояснював, як усе насправді.

— Ну, то все одно зиркаєш, піддивляєшся! Лицемір! Підглядальник!

— Та не підглядаю я, не вигадуй! вампір! це ти їх очима пожираєш!

Я знав, що кажу!.. але йому кажи не кажи!.. чесність і Жюль!.. Це правда, я дивився на танець, завжди-бо любив танцівниць… ну то й що?.. ці позатілесні форми, міражі, створіння не те щоб з плоті!.. не ті, хто лишається, а ті, хто зникає!.. ну то й що?.. кому це шкодить?.. усе добропорядно!.. Хіба я не пует?.. Так чи не так? не митець, як Жюль, звісно! не скульптор і все таке!.. я не лапаю як пует, хіба що як лікар, але трохи!.. Лікар мусить доторкатися! мацати! та я цим не користався! Вони приходили до Арлетти, а не до мене!.. вчитись танцю, хореографії суворій! професійній, прошу врахувати!.. не для дурних дригань! фуете! круазе у п'ятій! на другу! на пуанти! вони аж тремтіли, любоньки, стомлені, спітнілі… сеанс тортур!..

Такі тонкощі, це не про Жюляку!

От я, чистота танцю, це я розумію… По суті, я такий самий кнур, що й він, як Жюль, як будь-хто, але для мене танець — то релігія. Без танцю — смерть! Гай-гай! у мене двадцять не станцьованих балетів! і їх ніколи не покажуть! отож суто духовно! Геть поза зиском, поза славою, от де я є! Що, хтось заперечить? Жюляка, може, заперечить? ласолюбний мавполюд, самі інстинкти! Псувач прекрасного! я б теж хотів! От звір! Чекайте! Гірше! я тремчу від гніву на своїх струпах, як думаю про це! на саму думку! Я пам'ятаю! найгірше! найгірше! Кубок! Пляшка! Праця! Лілі! Арлетта! Ох, згадую свої помилки! пастки! гріхи буття! а треба! треба! Чесність над усе! факти! факти! Подумати, Арлетта! Чи, може, я несправедливий? Він напосівся на Арлетту! з якого дива? раптом! нема ради! розкажу вам! усю історію! Арлетта його бачила щодня! була йому, сказати б, як сестра, моя дружина, не кокетка, нічого такого, просто гарна, показна!.. Але щоб бісики, то ні, де там! просто привітна з ним, дуже привітна.

— Бідолашний Жюль! Бідолашний Жюль!

Переймалася ним… його бідою… його жахливим козирем!.. бідний Жюль, прощала йому більше, ніж я, звичайно! я б сказав… По-сестринському! Як сестра! Вона заходила, йшла далі… дорогою додому… як благодійниця…

— Ну що, Жюлю? Як вам ведеться?..

І трохи докору:

— Жюлю, ви крадете в мене учениць!.. Спочатку Мішліну… потім Мірей… переймав у неї, направду! перехоплював! крав!.. на «агов, заходьте»!

Коли заставала, як вони голими йому позують і курять цигарки із золотими кінчиками.

— Ми зараз ідемо, Арлетто! Ми зараз ідемо!..

Обіцяли.

— Жюлю, ви людоїд!..

Щодня…

— Так, я людоїд!.. я людоїд!

І кидався їй під ноги зі своїм візком! з розгону! з усіх сил!

— Я ще й пустунчик! Я пустунчик!

І враз хапав її за ноги! руками під спідницю!

— Зараз з'їм! Зараз з'їм!

Це для сміху! завжди для сміху! а потім якогось дня таке… таке…

— Я тебе кохаю! Кохаю! Не йди, Арлетто! Не йди! Обожнюю тебе!

Освідчення.

Стискає її, стискає в обіймах… це було просто на вулиці… розумієте?..

— Зачекай, люба! Не йди! Не йди!

Розвага перехожим! На щастя, вони дивилися кудись угору, здається, у хмарах точився бій! Чи здалося… здалося!.. Дивилися уважно! Носи позадирали! Всі догори! До неба! Отам! отам! отам! тикали пальцями в хмару… та де там! вигуки!.. а тут якраз я, пробираюсь крізь юрбу!.. Ішов з метро!.. раз! і два! вони хотіли піднятись вище! вище! всі!.. увесь натовп! до Сакре-Кер! до Святого серця! там ширший краєвид! мерщій!.. мерщій!.. інші вже вертались… від Святого перця!.. сутичка двох натовпів!.. хто нагору! хто на метро!.. штовхались! лаялись! гай-гай! а свинтус Жюль репетував:

— Обожнюю тебе! Обожнюю! просто в міжніжжі у Арлетти! під спідницею! Досі чую… Я! досі чую! Нахиляюсь… Бачу! Вчепився в неї посеред юрби… посеред наброду… заліз їй під спідницю.

— Обожнюю! Обожнюю!

На візку! На щастя, ніхто не дивиться! Всі дивляться у небо! і лаються! поганими словами! гівнюк! сліпий! глухий! дорогою не поступаються! яка ганьба! немає слів!..