Читаем Феєрія для іншого разу полностью

Хоч і безногий, що казати! Усіх долав!

— Рятуйте! — ще й волав він! — Гаспиди! Крадії! Зарізяки!

Піднімав проти вас усю вулицю!

Надто гучний скандал… з ним не посперечаєшся!.. навтьоки! навтьоки!.. Гай-гай, мерзенна вдача! ще й милувався собою… губка, просякнута абсентом! не кажучи про літри червоного!.. вихаркувався годинами… а скільки ще отрут смоктав! лаки, фарби, пасти… Причмеленим усе лизав!.. Не ту пляшку хапав і мало не бензин ковтав замість білого!.. Білого «Вувре»! Біле, фарби, розчинники!.. Я колись займався отруєнням фарбами… піддослідна тварина здохла б від усього, що Жюль смоктав!..

А ще й нігті гриз!

— Не гризи нігті!

Гаразд! Тоді він чухав стегна, свої зболілі кукси… ще одна манія…

— Дивись не подряпайся! Не подряпайся!

Вовтузився безперестану у своєму візку, в глині, в сечі… а потім виразки!.. інфекція… Я знав, що то були за кукси!

— Не чіпай! Не чіпай!

— Іди в ср…

І показував мені, куди саме! Сміх та й годі! Чортів пустун, свинюка той Жюль! Смішив усіх! клієнтів! натурниць! уся майстерня дзвеніла сміхом! Незрівнянний Жюль… Ніхто не ображався… А він радів, аж підскакував у візку… переможний грайливий славетний Жюль!

— У нього б і небіжчики сміялись!

І під вікнами завжди повно цікавих… диваків, зарізяк, наркоманів, півгомів, роззяв, шпиків…

А от коли я бачив його справді похмурим, можна сказати, пригніченим, це коли він не давав собі ради з гуашшю… не втрапляв розкрити мистецьку загадку… Тоді міг би вбити! особливо спекотної пори… у липні чи серпні, наприклад, у жахливих на Гірці липні чи серпні!.. хоч яєшню смаж на авеню Ґавено! тротуари аж димилися!..

І тоді надходила альпійська криза!.. Мерщій у гори!.. льодовики!.. І тоді він бачив тільки вершини Ангандину… блакитне марево… геть інша палітра барв!.. він брав жахливі білила!.. страшенно отруйні!.. хоч пацюків труї!.. і їх смоктав! лизав!.. Необачність!.. Хапався за свого візка!.. чіплявся, мимрив!.. кольки!.. раптовий біль! мерщій промитися… іще! іще!.. промитися можна було лише шампанським!.. тоді пробі!… і лайна повна гондола!..

— Шампанського, бо вмираю!

І шанувальники кидалися навсібіч, друзяки, натурниці, галерейники, перевертали Париж догори ногами! дістати йому «Мумм»!.. і тільки «Мумм» брют!..

І діставали!.. от тиран!.. дехто забирав останнє у родини, у батьків, у матерів!.. у кого в запасі остання пляшка… на випадок хвороби… хтось вициганював у друзів! Усе для Жюля! і хоч би спасибі! де там! Випивав сам ураз!.. Буль-буль! Гик! Та й поготів… Цікаві заходили, теж сподівалися випити!.. Щось казали… слово… друге… спалах гніву!

— Заходьте, паразити!

Хто не знав… наважувався… ще хтось…

Вікно… залазили… а тоді бах! бух! усе, що під рукою! праски! палиці! пляшки! у пику!..

Ох! Ах! Ох! Ах! Жюль безногий та не безрукий!.. та ще й який вправний, не повірите!.. мавпяча меткість!.. жах!.. завжди влучав!.. Мав мавпячі вуха, слух і нюх!.. І силу мав!.. і хитрість!.. всі розбігалися! з криком! а хтось і з кров'ю…

— Пробі! Убивають!

Це Жюль гукав навздогін, щоб люди зловили! додали!.. і уявляєте, з'являюсь я! у нього! з квіткою в петлиці!.. міркую… Я з'являюся з боку вулиці Бюрк у ритмі спринту! гнучкість!.. Уявляєте?.. На велосипеді? Він мені трощить раму й обидва колеса!.. рве, мов павутиння… увесь велик: п'ять кіло! Ламкий, не витримав!.. Б'є з боків! Підкидає! Перемолочує! Коли у нього раж, бац! буц! він би й автобус розтрощив, звідки стільки сили! Я ж не буду зайвий раз дражнити? Бо тоді кінець!

Зайшов би я на «Франсе»! Він би знав!.. Тобто на площу Театр-Франсе… Здогадливий, як та макака! Слух! надтонкий!.. Він би підготувався!.. По заслугах! не сперечаюсь!.. це ж він, як фея Карабосса!.. бридкий, жорстокий, безрозсудний, гримасник, відразливий, але ж безногий і в лайні… обпиляли в чотирнадцятому!.. такому непосиді! такого бігуна ще пошукати!.. його мольберт усюди!.. від фортифікацій до Робенсона… до Арпажона… Буживаля… берегів… аж до Сюрена… а тепер казиться у візку й вихаркується…

Такого важко вговорити.

— Безногий з Марни, це тобі не абищо!.. Інвалідність сто сорок відсотків! пенсія!.. Орден Почесного легіону!..

— Заткни пельку!

Я заперечував…

— А в мене голова! а рука!

Теж правда!

— А ти тільки на сімдесят п'ять відсотків! А коли б, як я? Як та сосиска!

Нарікання без кінця!.. як потвора з «Двору чудасій», що не терпить інших потвор… нацькував би на мене… були б ми опинилися поряд… «Двір чудасій» тільки йому!.. нехай би я тисячократ чумний чи пранцюватий!.. і мене спалити, як всіх інших!.. «Двір чудасій» тільки йому!.. йому самому!.. хай навколо самі ґвалтівники, бузувіри! сіркою смердять!.. юрба бридких покручів! жалюгідних ненажер і покидьків! шахраїв! а я не такий! я дорогий його друзяка! Він би нацькував на мене враз! Папу! Короля! Диявола! Зі шкури б ліз, аби мене четвертували!

Перейти на страницу:

Похожие книги

Раковый корпус
Раковый корпус

В третьем томе 30-томного Собрания сочинений печатается повесть «Раковый корпус». Сосланный «навечно» в казахский аул после отбытия 8-летнего заключения, больной раком Солженицын получает разрешение пройти курс лечения в онкологическом диспансере Ташкента. Там, летом 1954 года, и задумана повесть. Замысел лежал без движения почти 10 лет. Начав писать в 1963 году, автор вплотную работал над повестью с осени 1965 до осени 1967 года. Попытки «Нового мира» Твардовского напечатать «Раковый корпус» были твердо пресечены властями, но текст распространился в Самиздате и в 1968 году был опубликован по-русски за границей. Переведен практически на все европейские языки и на ряд азиатских. На родине впервые напечатан в 1990.В основе повести – личный опыт и наблюдения автора. Больные «ракового корпуса» – люди со всех концов огромной страны, изо всех социальных слоев. Читатель становится свидетелем борения с болезнью, попыток осмысления жизни и смерти; с волнением следит за робкой сменой общественной обстановки после смерти Сталина, когда страна будто начала обретать сознание после страшной болезни. В героях повести, населяющих одну больничную палату, воплощены боль и надежды России.

Александр Исаевич Солженицын

Проза / Классическая проза / Классическая проза ХX века