Феєрія для іншого разу

Я ж бо ні від чого не відмовляюся!.. Живий?.. Мертвий?.. для мене, агов! жодної різниці!.. Вийду звідси, й Феєрія мене звіє!.. і ви взирите мене лиш на велосипеді… на двох, на трьох велосипедах!.. Гей, і жодних тачок!.. Жодних Дароносцевих паскудств!.. Жодних бузувірів з Академії! у дворогах чи без! Оди на продаж!.. Орденоносців на флюгери! Простат Богомольця!.. Чумної шпани! Прожену тітку Естрему з її бандою! усіх запакую! і пісні! Лишу собі тільки велосипед!.. два велосипеди! служницю теж!.. двох служниць, щоб двері відчиняли!.. каструлю для кип'ятіння штрикалок!.. вірний лікарській практиці!.. речений!.. приречений!.. виклики вдень і вночі!.. та все ж про все ж хоч трохи прогулянок… Не лишу Гірку просто так!.. У мене спогади, зобов'язання… Злажу з поїзда на Монпарнасі і проїжджаю весь Париж на велосипеді… сенсація!.. Рейнська вулиця… «Самарітен»… заїзд до церкви Сен-Луї на острові… Потім вулицею Ріволі… хвилинка у Пале-Руаяль… у мене там перед гарматою лава для роздумів… Ох, підозрюю, що мене впізнають… Як вітерець! У сідло!.. Римська вулиця!.. одним махом!.. Римська вулиця! Міст Європи!.. окрилений старий!.. привид!.. Коленкурський міст!.. Їду! Жюльчик про це знає!.. знає!.. бачить, як я перевалююся з педалі на педаль!.. зі мною більш не розмовляє!.. насупився… ховається в собі самому… свою гримасу в шию завертає глибоко, ще глибше! перекошений з прихованої ненависті… він тільки щось страшне і кругле без голови… голова десь у животі, у власних нутрощах і бурчить… бурчить!.. збитий докупи… біля лавки у своїй гондолі… з прасками в обох руках, щоб мене прибити… пращі безногого каліки… побачив, що я їду… стежить за мною від Пон-Нефа… більш не розмовляє… бурчить на мене… бурчить… бачить, як повертаю біля «Ґомону[145]»… бурчить на мене… за два кілометри… Жюлю-брате, сердешний мій, моя слабинка… от його заздрощі!.. готовий годинами сидіти у візку на тротуарі біля лави, щоб я під'їхав, а він мені перепиляє раму і приб'є! казиться від завидків!.. не тільки на мій велик!.. на все!.. навіть мій десятий клас призову до війська не може мені подарувати! бо він одинадцятого класу!.. я медаль отримав раніше від нього, щоправда, в мене її забрали, ет!.. тоді б заспокоївся… баста!.. йому дали Почесного легіона на відзнаку героїзму й поранення «на сто тридцять відсотків», коли він втратив ноги… отака виходить компенсація!.. я справді втішався!.. був щасливий за його Почесний легіон!.. Увечері почув по радіо… Думаю: «Завтра вранці! раненько!» я тоді ще жив у матері… удосвіта угору по Піґаль, грюкаю, а він ще спить!

— Це ж треба! Це ж треба!

Поздоровляю його! плачу з розчулення!

— Плювати на Легіон! каже він мені, а тобі що? міняю на твої очі!

До чого тут що? До чого тут мої очі?

А потім ні сіло, ні пало:

— Мою натурницю не перестрів?

Чия натурниця? яка натурниця?.. До чого тут натурниця? Та в нього їх з десяток, натурниць! Три десятки! Сильвіну?.. Фарінетту?.. Манон?.. Прийшов привітати, а він на мене, мовляв, дівчат у нього відбиваю! ото зустріч! ото неприязнь!.. сам ще й як жінкам памороки забивав!.. Так, певне! власне, у певний спосіб… а ще звинувачує!.. казав, що я «зачаровую очима»… жінки розповідали йому про мої очі… пліткарки… брехухи… знайшли, кому розповідати!..

— Ах, як він учора на мене дивився!

І готово!.. уже закипав! від нестями!.. не через мої очі, а щось інше!.. причини заздрощів то або це, або… що?.. Ще б пак!.. що у мене дві ноги, а в нього жодної! Вважав це злочином! Так, злочином! але ж у нього дві руки, а у мене тільки одна!.. зрештою, не зовсім… вже як є! що йому обидві ноги відпиляли, то це вже край! тотальна ненависть! мої очі! мої шанси! мій шарм! уявіть собі! Побачив би мене тепер у буцегарні зі сракою у струпах, сказав би? ти ба, вава! Болить? а гарні очі? Схуд на сорок п'ять кіло? який стрункий! дівчатам до смаку!

Але я визнаю, його мистецтво, тобто скульптура, ліпити, сидячи у візку, це тяжко, майже неможливо, ліпити, сидячи майже на підлозі! і на підлозі повно глини, справжня каша!.. Навіть у носі, потім колупався, вишкрябував… увечері геть замурзаний, наче в масці, аж до волосся, усіх смішив… клоун у візку!.. ображався… мав смак до кокетства… якби його причепурити, помити… він розумів, що виграв би від цього… ну й, звичайно, очі… елегантність, добре скроєний піджак!.. жінки спокутуються на манекенів… він був природженим клубменом… і не розлучався з дзеркальцем, з люстерком на ланцюжку… мені заздрив, що я не скульптор, мовляв, тільки пацієнток мацаю, скільки хочеш піхв!.. тільки й думав, як я пацієнток мацаю! ще й обома руками!

— Ні, тільки однією, еротомане!

Та йому кажи не кажи!..

— Ще трохи, ти мої горщики лапатимеш! чи онде глину! чи олійні креми! чому в тебе рот у помаді, ненажеро! трахання! місячні! що таке?