Читаем Феєрія для іншого разу полностью

От яких слів чекаю я від вас! книжку видано! Я вас обіймаю! Увесь Монмартр схвильований!.. на всіх азимутах!.. на полюсах!.. у тропіках!.. усі дають!.. покупці прибувають звідусіль!.. ніхто не хоче вмирати, не посміявшись!.. гуртові книготорговці в битвах на вершинах пірамід із моїх творів!.. залишки на складах залито кров'ю!.. Я знов на злеті попри ненависть, плювобалачки Артронів! Я піднімаюсь до мільйона примірників… уявіть собі, хто сумує-доживає! а їх чимало! чимало!.. і що тут думати!.. Вони Феєрії воліють! і музики!.. партитуру на два, три голоси… пісню! До речі, ви мусите її вивчити, себто пісню!.. Тут я вас не навчатиму!.. з прилиплим задом! Тільки наспіваю і все… з нутрощами, зав'язлими в лайні… вже два тижні не ходив… вже не кажу про божевільних, які мене тривожать!.. я маю на увазі з камер зліва й справа… крики збожеволілих заґратованих… бідна моя макітра… на додаток до персонального стугону… дзвону барабанних перетинок!.. барабанних моїх вух!.. барабани і рани!.. мікроскопічний завиток!.. але дзвону на двадцять п'ять духових оркестрів!.. а ще і потяг, звісно!.. не один!.. два, три, часом чотири!.. А там ще Тхір наміриться нарешті! з розгону! трощити голову! проб'є стіну! Овва! Чудасія! полегшення! реальний тхір! зауважте! сплющений гарбуз! правдивий справжній тхір, в'язень-сусід! кумедно? зовсім не кумедно! він розвалив би стінку щиро! Мені б таких тридцять шість, як він! розквашують пики! розтрощують голови!.. хай знову прийде тиша!.. і хай сторожа не така безтямна, не свистить з причини й без причини й не бряжчить ключами у тисячах замків… і хай отруять сім несамовитих швор!.. ох, сім собачих швор! Сім швор, котрі завжди валують!.. тоді я з вами говорив би щиро… щоб ніхто не заважав!.. бо це саме приниження брутальність далі нікуди дурієш і в тисячу разів гостріше бряжчання у замках! скр-р-р-р! скр-р-р-р! ні на мить не замовкає! це сторожа так розважається і круть і верть!.. по ґратах, мов на арфі! тільки ключем!.. скр-р-р-р! скр-р-р-р! всі трюми велетенської галери м'яса бряжчать і дзвякають… уже без нападів сюрчання!.. ви б почули!.. якби вони не грюкали дверима, вже б не лунали кастаньєти!.. замки у них — то кастаньєти!.. грюк! і скр-р-р-р! то брязкіт кастаньєт!.. Як вас навчити своєї пісеньки отут, в такому шумі?.. а дзвін копит по сходах?.. копита без кінця… я вам не говорив… вервечкою… грюк! грюк! ніби над тюрмою нагорі місток у повітрі… вони там тупцюють… грюк! грюк! в'язні вервечкою… як діти шиком руки за спиною… так наче там у повітрі є місток, місточок нагорі над скляним дахом… ідуть повз мої двері… впритул… грюк! грюк! минають і піднімаються цим боком… іншим!.. проходять верхом і знову сходять до своїх кліток… грюк!.. грюк!.. караван… ще одна валка… ще!.. від світання до смеркання… це рух у трюмах корабля, в глибинах велетенського ковчега пожирання часу з людьми всередині вервечкою і грюком… грюк! як діти шиком руки за спиною повз мої двері… впритул… замки бряжчать… бряжчать… один круть! два!.. двері й інші… завжди інші!.. ніби там танцюють, але вам не видно! сюрчок — і вони рухаються швидше!.. балет проходів… як діти… грюк!.. грюк!.. Втім, не забуду і Ортензія! мого ектохтивого асесора посольства, Людовіка XV! Провокує мене біля інших ґрат… через мій персональний душник:

— Я на високих каблучках, любчику! на високих каблучках!

Знов і знов торочить! не можу вам всього переказати…

— Кохай Людовіка XV! вимагає він від мене, кохай Людовіка XV!

— Який Людовік XV! покидьок! брехун!

Я брикаюсь.

— Вампір! Купа гною! Шахрай! Свиняче рило!

Мої слова!

Хоч я і дуже низько впав, та хто на кого зведе наклеп, зі мною матиме до діла! Я припускаю, що в Людовіка XV буяло лібідо, але ж не так вульгарно? Нізащо!

Він усвідомлює, що схибив.

— Тоді візьми Людовіка XVI! Візьми Людовіка XVI! Візьми Генріха IV!

Йому, аби я короля! Підсовує мені Людовіка Товстого!.. Карла X!.. Шарпає своє жабо.

— Генріха III!

Казна-що робить у ролі ектоплазми… чіпляє собі борідку… зриває…

— Тоді Дагобера? Дагобера?

Чіпляє собі невеличку корону.

— Нікого не хочу дрючити, бридотнику!.. Геть! Чортяко!

Ось як я виглядаю! завзяття над усе! честь! у мить розпуки, гіршої за гіршу!.. Я припускаю, що він ектоплазма… що він має права біля душника… ну то й що? а манери?

Був би він святим Людовіком, що це міняє! Святий Людовік, котрий сказав: «Уставте їм! і все таке!» Бо натуру бездоганну маю! зась! незайману, сказати б… Приходить знов назавтра у сльозах… удосвіта…

— Не хочеш віддати себе Франції? не хочеш?

Патріотизмом хоче взяти, священною слабинкою, від якої я вже здихаю… Він чув, що говорили, от чудовисько!.. мій фольклоризм!.. крізь сльози торочить про Безон! скиглить, скиглить!.. це жахливо, коли негр ридає… немов тварина, котру б'ють… він Людовік XV, негр, ектоплазма…

— Через тебе мене виженуть з роботи! Ох!.. Ох!.. Через тебе я просеру асесора, свою посаду! будь ласкавий… пожертвуй життям!

Отакі от слова через душник…

Перейти на страницу:

Похожие книги

Раковый корпус
Раковый корпус

В третьем томе 30-томного Собрания сочинений печатается повесть «Раковый корпус». Сосланный «навечно» в казахский аул после отбытия 8-летнего заключения, больной раком Солженицын получает разрешение пройти курс лечения в онкологическом диспансере Ташкента. Там, летом 1954 года, и задумана повесть. Замысел лежал без движения почти 10 лет. Начав писать в 1963 году, автор вплотную работал над повестью с осени 1965 до осени 1967 года. Попытки «Нового мира» Твардовского напечатать «Раковый корпус» были твердо пресечены властями, но текст распространился в Самиздате и в 1968 году был опубликован по-русски за границей. Переведен практически на все европейские языки и на ряд азиатских. На родине впервые напечатан в 1990.В основе повести – личный опыт и наблюдения автора. Больные «ракового корпуса» – люди со всех концов огромной страны, изо всех социальных слоев. Читатель становится свидетелем борения с болезнью, попыток осмысления жизни и смерти; с волнением следит за робкой сменой общественной обстановки после смерти Сталина, когда страна будто начала обретать сознание после страшной болезни. В героях повести, населяющих одну больничную палату, воплощены боль и надежды России.

Александр Исаевич Солженицын

Проза / Классическая проза / Классическая проза ХX века