Читаем Феєрія для іншого разу полностью

Шугонули освистати голову суду! похитати йому загорожу! Париж закипає!.. Але ви ще не розплатилися!.. Восьма година! Пам'ятник, площа Терн!.. Отам ваша остання відозва! велике мурашіння, чорна лихоманка, закупорка виходу з метро! розкупорка! кіно! мітинги! театри, де голяка чи майже!.. якщо виходить, то заходь!.. ви все спиняєте!.. Бачу вас, імпозантного згори! промовця з лави!

— Куди це вас несе, блощики? блощиці?.. збуджені служниці, нервові кюре, психуваті обліковці, сафічні ліцеїстки, простатичні вдівці, жертовне поголів'я Фуальдеса[141], крамарки без прибутку, селянки без яєць, застуджені нотаріуси, куди ви пхаєтеся?.. Тринькати не свої гроші на вистави, де фальшиві перса, фальшиві пекла, фальшиві депутати, фальшиві одурені, фальшива музика! Отямтеся, фальшиві цікавці! придбайте Феєрію! і все! Ідіть додому! Феєрію куплено!.. І не сперечайтеся про те, про се! хто! що! чого! Міркувати зась! розуміти теж!.. обходьтесь без причастя! обходьтеся без поглядів у небо!.. униз… довкруж!.. литки за півтора метра!.. літаки за десять, двадцять, тисячу метрів!.. пхайте носа в гаманця!.. купіть Феєрію! спаліть все інше!.. усе інше! Без вагань! громадяни! дянки! хвойдюки! ойди!

Ваші слова всі гаряче вітають! А яка хвальба! А як вас, ідола юрби, стягують згори!

— У каталажку! негідник! брехун!

А як вас штурхають, спутують, гамселять!.. Та ви, як ніхто, ви з породи лев'ячих! гарчите! кусаєте! роздираєте!

— Феєрія! Феєрія! До біса Кодекс!

Поліцаї вибивають вам сім-вісім кликів… Преса інформує… це вже не просто вихід книжки, це смерч… Я знов у виправному суді, ви зі мною! нечувана пригода!

От що діялося зі мною, недорікою, та уявіть собі щось інше… що вам справді непереливки… хворий, лежачий, похмурий… це може бути!.. вас не оминуло, вам тривожно… Тут уже не до сміху!.. бридка недуга вас спіткала… скажімо, рак… не вдавайте подиву!.. у вас уже давно манія!.. скільки вже згаяли годин, вдивляючись у дірку в дупі?.. ви вихиляєтесь із дзеркалом то спереду, то ззаду, навпочіпки, навприсядки, в сльозах, встромивши носа в геморой, принюхуютеся знов і знов?..

Не сперечайтесь! Це про мене! про мене! Одна корисна фізкультура, як надійде тривожна мить: на коліна! прогинання у формі О! а потім Z! весь торс, як арка, як місток, до стегон! голова між ногами, згинання-розгинання аж до яєць… усе тіло у формі J! і Y! ваш ніс упирається аж у міжсраччя! у руру! у формі старовинного пістоля, у плямах, о Боже! у яких? тільки там і все! лайно чи кров?.. і всесвіт! іще раз!.. хекаєте з напруги, у глибинах дупи, з вивернутим торсом! носом! ще! ще! скрутилися вчетверо!.. ушестеро!.. всемеро!.. нюхаєте!.. ще! ще! із хрипом!.. серцебиття!.. биття!.. «Бінотубі»? але кому в що вірити? ні в що!.. ні в що!.. тільки в дірку в дупі!.. у руру!.. сміливіше пхайте носа!.. прогинайтеся!.. легені стиснуто!.. задихайтеся! і прогинайтеся! з усіх сил до дупи!

— Рятуйте! Рятуйте! що?.. що? мою дупу?..

Носом у грудочку засохлого чого? чийого?

— Чи? Чи? Боже! Вседержителю! О, моє все! Що? Що? про що?

У лещатах сідниць, виворотом, ніби повішений животом назад з безнадії…

Не один фахівець потрібен… десять! двадцять! сто!

«Що… що, мій зад?» Лікар вас уже дивився… «Магі-і-істре! Магі-і-істре!.. дочку! дружину! матір! Люсьєна небожа! свої замки Луари! свої дванадцять сейфів! віддаю все за новий зад! задарма віддаю! задарма!..»

Лікарі вас разів двадцять оглядали! Всю вашу дупу обдивилися… хмурилися, головами хитали… стискували-розтискували, впихали десять… двадцять свічок!.. нюх?.. нюх?.. і знов хитали, нюхали… тривога наростала… ви рвонули at home!..

— До Ларуса! До Ларуса[142]! На поміч!

Ви зжерли двадцять Ларусів! нових, старих!.. від страху дупа стислася, й туди треба запхати більше! іще більше!

— Ах, стервозність! Ах, залізна спина! Назад! Назад до дірки в дупі! Дивись! Дивись! Кажи! О, Сфінксе дупи! усе!

І от ви знову склалися учетверо! увосьмеро! Ох, гімнастика із люстром! на три чверті додолу удвоє попід спереду! Клятий Ларус!.. Ох, божество, був би гібоном! Ви ремствуєте на всесвіт! справді гібоном! безмежна гнучкість!.. радикуліт вас крутить, прибиває, ви акробат-скиглій, носом у дупу, лайно і кров! безпомильно! глибше! ще глибше!.. дворогий, скоцюблений, судомний! ніби роги вилазять з поясниці!.. «а-а-а-а!» з вас рветься крик… «а-а-а-а!» ви гримаєте додолу непритомний… та біль знов бере за поперек! приводить до тями!.. лікар стоїть над вами і дивиться.

— Тримайтеся! — каже він вам. — Тримайтеся!

Тримайтеся? Тримайтеся? щипці? клинок? а хто рве вам м'ясо з попереку? Він не каже хто!.. м'ясо і кістки?.. Він не знає…

— Сміливіше, друже! Нумо, на ноги! Приписую вам прогулянки!

Ви слухняний… Спочатку рачки… а потім, скоцюбившись, на двох ціпках… тисячолітньою аркою!.. двічі сторічний по стражданнях… плачучи бурмочучи харкаючи… скоцюбившись, на двох ціпках… хто йде повз не розуміє? озирається?.. ви не до них говорите! до себе! усе! всю правду! весь жах, коли ви там! невідступні думки! ще і ще!

— Звичайний геморой, як у бабусі?

Перейти на страницу:

Похожие книги

Раковый корпус
Раковый корпус

В третьем томе 30-томного Собрания сочинений печатается повесть «Раковый корпус». Сосланный «навечно» в казахский аул после отбытия 8-летнего заключения, больной раком Солженицын получает разрешение пройти курс лечения в онкологическом диспансере Ташкента. Там, летом 1954 года, и задумана повесть. Замысел лежал без движения почти 10 лет. Начав писать в 1963 году, автор вплотную работал над повестью с осени 1965 до осени 1967 года. Попытки «Нового мира» Твардовского напечатать «Раковый корпус» были твердо пресечены властями, но текст распространился в Самиздате и в 1968 году был опубликован по-русски за границей. Переведен практически на все европейские языки и на ряд азиатских. На родине впервые напечатан в 1990.В основе повести – личный опыт и наблюдения автора. Больные «ракового корпуса» – люди со всех концов огромной страны, изо всех социальных слоев. Читатель становится свидетелем борения с болезнью, попыток осмысления жизни и смерти; с волнением следит за робкой сменой общественной обстановки после смерти Сталина, когда страна будто начала обретать сознание после страшной болезни. В героях повести, населяющих одну больничную палату, воплощены боль и надежды России.

Александр Исаевич Солженицын

Проза / Классическая проза / Классическая проза ХX века