Читаем Феєрія для іншого разу полностью

А з цеглою що?.. що?.. що?.. З Па-де-Кале возили цеглу… оту, котра йому потрібна! Німчура окупувала й цеглу! теж! як і всі заводи!.. все окупували! то ж хто зна, коли та піч ізнов загуготить!

Митець, то страшний клопіт! забував тільки про одне: про спокій! треба доробити! або: виноградної горілки! а потім ще і ще! шампанського! так, шампанського!.. а хто прибрав до рук усе шампанське? «Усе, що могли, забрали!»

А мені що казати! у мене книжки! нострадамність! зв'язки!.. єдине слово скепсису? і маєш! скипає, мов молочний суп!

— Паразит! сутенер!..

— Гаразд! Гаразд! Бувай!..

А інші вже товпилися перед дверима… не пройти… шанувальники, цінувальники, пришелепуваті, люди світу, моделі, галерейники… Так у більшості майстерень… хтось заходить, хтось виходить… фіскал… консьєржка… кому плітки, кому дупці, кому запис у досьє… люди світу, п'яниці, балачки, донощики, набрід…

— Я творю в кориті, Фердінане!

Він усе розумів.

— Ще чарку білого, Жюлю?

Раптом відмовляється! вина більш не хоче! наїжджає на всіх своїм візочком! з розгону!.. на шанувальників!

— Геть усі!

Але їх забагато… двері не такі широкі!.. Штовхаються, мало не падають!..

Рятуйся, хто може! Стрибають на стільці, канапу… і на натурниць! на голих! Зойки звідусіль!

Він хоче побути на самоті! Сам-один. Поміркувати, мати спокій! Він хоче самоти!.. натхнення…

Коли вже я почав розповідати, то опишу вам… зроблю екскурсію його майстернею… там стеля була така, що не забудеш… уся з пейзажів навпаки!.. усі картини були на стелі… колекція його «Епох»!.. консьєрж йому поприкріпляв…

— Не забувай: я скульптор! З живописом я нещасливий!.. простір!.. подумай! простір! Так жити неможливо, мені потрібен простір!.. ти ж з тарганячої породи!.. породи мерзенних пик! знаєш, ти створений для шпар! Я бачу тебе в шпарці! у піхві, в шпарці!.. стиснутий, люб'язний…

Мав достоту епічні приступи гніву! позбавлений глини, печі, всього!..

Накидався на покупців… Мстився на клієнтах!..

— Ви робите дуже гарні речі, Жюлю!

Мерія, 14 Липня, уся в стрічках, прапорах, з ярмарковим стовпом…

— Це що за базар, га? Чому в мене під вікнами?

Усе, що потрапляло під руку, у вікно! праски! з розмаху! та ще й з прокльонами!

— Негідники! Злодії! Душогуби! Принесіть усе назад!

Там і поранені були.

З аквареллю не так небезпечно… Тільки обливав усіх! кольоровою водою!..

— Мені що, не можна тонувати?..

Забризкував усім піджаки!.. і сукні!.. тротуар нагадував веселку…

— Ну то поставте мені жалюзі! Що, вже не можна тони добирати?

Жалюзі розхиталися, висіли косо-криво… з часів Комуни… та й не тільки жалюзі!.. вся халабуда!.. усе хиталося, пліснявіло… усе потребувало перебудови, весь куток і все Макі[146] позаду… збиралися ще з часів Комуни… та минули чотири війни, чотири повоєнні «доби»…

— Чому не лагодите мені жалюзі?

Не лише все найгірше, не лише заздрощі, не лише прикутість до візка, йому ще й жалюзі, теж привід для гніву!

Страшенний песиміст, Жюль, зрештою… я кажу, як друг, як вірний!.. мов зла стара дівка, ще й кисло-ядуча… люстерко завжди під рукою, кокетство, зазирав по сто разів на день…

— Я псуюся, мов Рембрандт!

Він був у розпачі.

— Дай-но пляшку!

Бо для таких випадків мав джин!.. чарочку!.. другу!..

— Я дивлюся в дзеркальце, я себе бачу, а ти нічого не бачиш! Я бачу себе велетенським!.. потім малесеньким!.. горошиною себе бачу!.. бо справжній митець самотвориться!.. от ти тарган, тарган бачить себе тільки тарганом!.. Я, друже, сам перестворюся!.. Матиму жилу!.. піч!.. Картини? вода! олія! холод!..

Справді жалюгідні субстанції!

Посміхався…

— Кераміка, друже! вогонь!.. Я пишу тільки задля буль-буль! для пляшки! глина Творця? На коліна! Я Адам і виліплю собі Єву!.. Я не скажу тобі, де моя жила!.. Бо ти розкажеш фріцам!.. при тобі тільки гуаш… тільки гуаш! усе! Вода!

І лихим оком на мене зиркав…

Він багато малював інфант… Великий попит на інфант… малював майже безногими… майже долі, маленьких і горбатих… як сам.

— Мені б такі волани, то дуже був би схожий!.. і на гондолі під спідницями!

Справді, це його висота… робив їм фігури, як у самого…

— Ти уявляєш мене у вигляді «Інфанти»? От зачекай, як буде в мене піч!

Манія!.. Інфант ліпив би з глини!

— Такого ніхто ще не робив!

А іншого місяця були «Марш новобранців у селі»! теж «великий попит»!.. або «Фініш велоперегонів»… Якоїсь пори сталася переоцінка… вже не дивився у люстерко… переглядав свої «епохи»… Епоха на фортифікаціях… на стелі… тиняння околицями… набирався тем, доки його не обпиляли!.. малював усі ворота!.. Сен-Дені!.. Шапель!.. Отей!.. всі еспланади… всі бастіони… а потім «морський» період… Трепор… рінь… моли… трохи Дьєпп… Досить було глянути на стелю…

— Монументаліст! ти не знав?.. я монументаліст!.. Я тобі Сикстинську капелу розписав би легкома! Усім би отакого показав! Від Папи!

І зображав якого! згинаючи руку! отак! на!

Найчастіше неминуче і фатально просто дрібні підробітки… ви заходили… мазня нашвидкуруч!.. Мерія у святковий день… знамена, прапорці, ліхтарики!.. аж бризки навсібіч!.. і на ваш костюмчик! Невдоволення? Нарікання?.. Ригодон! Усе літало по майстерні! усіх сраною мітлою!

Перейти на страницу:

Похожие книги

Раковый корпус
Раковый корпус

В третьем томе 30-томного Собрания сочинений печатается повесть «Раковый корпус». Сосланный «навечно» в казахский аул после отбытия 8-летнего заключения, больной раком Солженицын получает разрешение пройти курс лечения в онкологическом диспансере Ташкента. Там, летом 1954 года, и задумана повесть. Замысел лежал без движения почти 10 лет. Начав писать в 1963 году, автор вплотную работал над повестью с осени 1965 до осени 1967 года. Попытки «Нового мира» Твардовского напечатать «Раковый корпус» были твердо пресечены властями, но текст распространился в Самиздате и в 1968 году был опубликован по-русски за границей. Переведен практически на все европейские языки и на ряд азиатских. На родине впервые напечатан в 1990.В основе повести – личный опыт и наблюдения автора. Больные «ракового корпуса» – люди со всех концов огромной страны, изо всех социальных слоев. Читатель становится свидетелем борения с болезнью, попыток осмысления жизни и смерти; с волнением следит за робкой сменой общественной обстановки после смерти Сталина, когда страна будто начала обретать сознание после страшной болезни. В героях повести, населяющих одну больничную палату, воплощены боль и надежды России.

Александр Исаевич Солженицын

Проза / Классическая проза / Классическая проза ХX века