GAME-OVER

_{З’явилася рука, яка поправила окуляри, і екран знову згас. Так повторювалося кілька разів. Зрештою, Антон змушений був відкрити системний блок і замінити вінчестер, а потім і чипи оперативної пам’яті. Тільки після цього комп’ютер почав працювати нормально. Антон міркував, чи встиг вірус проникнути в інститутську комп’ютерну мережу і якими збитками може обернутися несподівана й незвичайна вірусна атака.}

_{В офісі великого банку панувала тиха паніка. З електронної бази даних зникли розрахункові рахунки п’яти найбільших компаній. Немов їх ніколи й не було. Розгублений службовець намагався якось переконати керівника, що не винен у тому, що сталося.}

_{- Та нічого я не робив, слово честі! Я працював, усе було як завжди, аж раптом на екрані з’явилася морда в окулярах… Почувся голос, мовляв, нічого буржуїв годувати, після чого на екрані з’явилася велика дуля — і все! Я думав, що це чийсь дурний жарт, і продовжував собі працювати, поки не дійшов до переказ на рахунок «Траст оф Мордасті». Бемс — а на екрані «такого рахунку не існує». Я й так, і так — немає такого рахунку, і все. А потім і цих чотирьох не стало. Тут вірус якийсь, а я тут до чого?}

_{- Вірус! — кричав керівник так, що секретарка в приймальні злякано прикривала долонькою рот. — А двадцять дев’ять мільйонів теж вірус з’їв? Куди вони поділися?}

_{Такі неприємні історії почалися по всьому місту. Багатьом, дуже багатьом у цей день настрій зіпсували комп’ютерні віруси. Спільним було те, що на екрані з’являлася чиясь пика в окулярах і що ніхто не зміг ці віруси виявити й видалити. Щоб комп’ютер продовжував нормально працювати, треба було міняти вінчестер і оперативну пам’ять. Інформацію на вінчестері врятувати не вдалося нікому.}

РОЗДІЛ 2 Невеселі міркування

_{У цей день розійшлися, так і не знайшовши ніякого рішення. Треба було подумати.}

_{- Авжеж, звичайно! Спробуй, знайди цю секретну лабораторію! — метушився Кадим. — Не факт, що вона в цьому під’їзді! Подумаєш, глюк сюди зайшов! Ну то й що? Сюди зайшов, а через стінку вийшов! Це ж глюк! Як його запрограмують, він таким і буде. Що, не так? Він же віртуальний! Плювати йому на стінки!}

_{- Це… Але зайшов же він сюди! А чого б це? Це ж цей… як його… факт! Ну!}

_{- Ага! А Гірея прямо тут, у Рика, лабораторію зробила! Рику, ти давно під ліжком дивився?}

_{Коли за друзями зачинилися двері, Рик трохи посидів біля компа, повештався по інету і, зрештою, приліг.}