GAME-OVER

_{- Так… Ну, а якщо глюки справді тут є, то має бути й лабораторія! — Кадим ляснув себе по коліну. — Я не знаю, чи відродилася із цифри Гірея, але цю лабораторію треба знайти й знищити, інакше вона тут стільки всього накоїть!}

_{- Згоден, — Рик поклав свою долоню на плече Кадима, - залишилося вирішити, як знайти цю лабораторію.}

_{- Це… Треба… як. його… ну, думати!}

_{- Ось що, хлопці, з цієї хвилини в цій справі ніяких телефонних розмов, ніяких електронних листів. Коли маєш справу з цією тіткою, краще бути акуратненькими.}

_{- Ну, Шано, ти загнула! — Кадим іронічно посміхнувся. — Може, і немає її, Гіреї? А ми тут викручуватися будемо, як у шпигунському кіно якому…}

_{- Гірея дуже розумна, — вперше за увесь час подав голос Оріг.}

_{- Та що ти? — вдавано здивувався Кадим. — Що ж вона, якщо така розумна, з тобою, дурнем, зв’язалася?}

_{- Припини, Кадиме, не займай! Самі ж запросили, — заступився Рик, — чого зараз наїжджати? А те, що Гірея — тітка недурна, ти сам не раз міг переконатися.}

_{- Постривай! — Васла просто підстрибнув від збудження. — Це… а пам’ятаєте, де я глюка бачив? Ми ж разом з ним, як його… у ліфт сідали! Тобто це… він у ліфті вже… ну… як його… був, коли я туди ну… забіг. Пам’ятаєте? Рику, я до тебе тоді ще дзвонив?}

_{- Точно, ти тоді щось про ласти плів.}

_{- Ага… йому ногу тоді, як ласту, це… роздавило… Ось! А тепер ще й Оріг! Тут вона, ніде їй бути, бісові… ці… віники!}

_{- Хто вона?}

_{- Ну, лабораторія ця… Де їй іще бути?}

_{- У нас у будинку чотирнадцять поверхів, на кожному поверсі по шість квартир.}

_{- Постривай, Васла сідав у ліфт, глюк уже був там. Ти живеш на шостому поверсі, значить нижні п’ять можна не рахувати. Усього буде дев’ять по шість квартир, разом п’ятдесят чотири.}

_{- Тут ти маєш рацію, звичайно, але однак немало. Як шукати? Що, ходити по квартирах і запитувати: добрий день, у вас у квартирі немає випадково лабораторії? Маячня…}

_{- Ти знаєш, Рику, я чекати й наздоганяти не люблю, але тут іншого виходу немає. Треба встановлювати чергування й простежити цього таємничого глюка.}

_{- Ну, якщо вже Кадим говорить, що треба чекати, то іншого виходу й справді немає, - Шана мерзлякувато пересмикнула плечима, — на вулиці ж не червень… Банани заквітують не скоро…}

_{- Послухайте, — сказав раптом Оріг, — а давайте біля під’їзду заллємо ковзанку. Маленьку таку… Поки сніг чиститимемо, потім заливати, кататися… Нікому в очі не кинеться… Ну працюють пацани, той нехай працюють.}

_{- Тебе ще тут не запитували! — пирхнув Кадим, якого перспектива втратити цілий день на спорудження якоїсь ковзанки зовсім не гріла.}