Гепард

У ті часи мер маленького містечка мав можливість негласно переглядати пошту, і цілком ймовірно, що дона Калоджеро зацікавив незвичайно елегантний конверт Танкреда. Від думки про це в серці князя раптом спалахнув гнів, але він вчасно стримався.

— Ні, доне Калоджеро, ні. Мій небіж просто збожеволів…

Князі мають свою богиню-захисницю. Її звати Добре Виховання, і вона часто приходить на поміч гепардам, стримуючи їх від необачних кроків. Але їй треба платити велику данину. Як Афіна Паллада втрутилася, приборкуючи нестриманість Одіссея, так і богиня Добре Виховання явилася дону Фабріціо, стримуючи його від кроку в безодню; але за це спасіння він мусив заплатити, висловившись прямо хоча б раз у житті. Без жодної паузи, цілком невимушено він завершив фразу:

— …збожеволів від кохання до вашої дочки, доне Калоджеро. Вчора я одержав від нього листа.

На обличчі мера не здригнувся жодний м’яз. Та за мить губи його розтятися в ледь помітній посмішці, і він почав пильно розглядати стрічку на своєму капелюсі. Отець Пірроне уважно дивився на стелю, немов боявся, що вона ось-ось упаде. Князь спохмурнів: ця стримана мовчанка означала, що, всупереч його марнолюбним сподіванням, новина нікого не приголомшила. Проте, помітивши, що дон Калоджеро збирається щось сказати, він відчув, як у нього відлягло од серця.

— Я знав про це, ваша вельможносте. Їх бачили, як вони цілувалися у вівторок двадцять п’ятого вересня, напередодні від’їзду дона Танкреда, у вашому парку, біля фонтану. Зарості там не такі вже й густі, як декому здається. Я цілий місяць чекав певних пропозицій від вашого небожа і вже навіть збирався завітати до вас, щоб довідатись, які в нього наміри.

Князеві здалося, що на нього напав рій роздратованих ос. Спочатку — як це цілком природно для здорового ще мужчини — він відчув спалах ревнощів: Танкред уже звідав смак цих вишневих губ, таких недосяжних для нього. Але за мить його пойняло почуття гострого приниження: він опинився в становищі обвинувачуваного саме тоді, коли вважав себе провісником добрих новин. До цього всього князь раптом відчув і глибоку досаду; так часто трапляється з тими, хто тривалий час тішив себе ілюзіями, гадаючи, що контролює хід подій, але раптом виявив, що найважливіші події відбуваються незалежно від нього.

— Не треба плутати ролей, доне Калоджеро. Не забувайте, що це я вас покликав. Я хотів показати вам учорашнього листа від мого небожа, в якому він заявляє про свою пристрасть до вашої дочки, пристрасть… — князь затнувся: адже важко обдурити людину з таким проникливим поглядом, як у мера, — шаленість якої видається мені надто несподіваною. В кінці він доручає мені просити у вас руки синьйорини Анджеліки.

Дон Калоджеро далі був незворушний; отець Пірроне перестав досліджувати стелю і став схожий на мусульманського святого — сплівши чотири пальці правої руки з чотирма пальцями лівої, він крутив великі пальці один навколо другого, змінюючи щоразу напрям їх руху з фантазією справжнього хореографа. Мовчанка затягувалась, і князь врешті не витримав:

— А тепер, доне Калоджеро, я хочу, щоб ви повідомили мене про свої наміри.

Мер, який не одривав погляду від оранжевої торочки на бильцях князевого крісла, затулив на мить очі рукою, але одразу ж опустив її і глянув на дона Фабріціо. В його очах світилася здивована наївність — цей миттєвий жест немов зовсім змінив їх вираз.

— Пробачте, князю, — з того, що мер не сказав «ваша вельможносте», дон Фабріціо зрозумів, що все йде як слід. — Ця незвичайна новина зовсім приголомшила мене. Але як цілком сучасний батько, я не зможу дати вам певної відповіді раніше, ніж запитаю цього ангела, що сповнює радістю нашу домівку. Це, звичайно, не означає, що я хоч на мить відмовляюсь од священних батьківських прав. Мені відомо, що діється в серці і в помислах Анджеліки, і я гадаю, що не помилюсь, коли скажу, що вона щиро поділяє ту прихильність, якою її вшанував дон Танкред.

Князя охопило щире зворушення; він уже проковтнув голову жаби разом з її нутрощами, залишилось ще обгризти лапки, але це вже були дрібниці, порівняно з рештою — найважче залишилось позаду. З почуттям безмежної полегкості дон Фабріціо раптом відчув батьківську ніжність до Танкреда; він немов побачив перед собою його хитро примружені сині очі, які вдоволено поблискували, читаючи втішну відповідь, і уявив, чи, точніше, пригадав перші місяці свого подружнього життя, коли шаленство та несподіванки кохання опікаються цілим сонмом доброзичливих, але примхливих ангелів. Він з радістю подумав, що відтепер його любий Танкред повік не знатиме турбот, що його таланти, мов ті птахи, незабаром здіймуться вгору, бо бідність більше не приборкуватиме їм крила.