Гепард

Подібні історії з ланками, яких бракує, зборами податків і збігами імен сто років тому були важливим елементом сицилійського життя, стаючи причиною то радості, то пригнічення для багатьох сицилійців. Але ця тема надто складна, щоб її можна було вичерпати кількома словами, тому можна лише зазначити, що це несподіване геральдичне відкриття дона Калоджеро дало дону Фабріціо незрівнянне інтелектуальне задоволення — на його очах до найдрібніших деталей викристалізовувався людський характер, і від стримуваного сміху князя мало не знудило.

Після цього розмова розпорошилася на тисячу малоістотних струмків. Дон Фабріціо раптом згадав про нещасного Тумео, замкненого в темній зброярні, і в тисячний раз роздратовано подумав, що ці селюки зовсім не знають, коли треба кінчати візит. Він раптом замовк і спохмурнів. Дон Калоджеро зрозумів, у чому річ, пообіцяв завітати наступного дня, несучи звістку про безсумнівну згоду Анджеліки, і попрощався. Князь провів його через обидва салони і обняв на порозі. Коли гість спускався сходами, він, стоячи, мов колона, біля дверей палацу, дивився, як, віддаляючись, дедалі меншає постать дона Калоджеро, який здавався йому живим втіленням хитрощів, неотесаності, нетактовності, неуцтва й багатства і який невдовзі мав стати його родичем.

Запаливши свічку, дон Фабріціо пішов випустити органіста, який покірно сидів у темряві і смоктав люльку.

— Пробачте, доне Чіччо, але ви розумієте, що я мусив це зробити.

— Розумію, ваша вельможносте, розумію. Принаймні хоч усе добре минулося?

— Добре, дуже добре, краще й не треба.

Тумео промимрив кілька слів поздоровлення, одягнув нашийника на сонну Терезіну і підняв свій ягдташ.

— Візьміть і моїх бекасів, ви їх заслужили. До побачення, доне Чіччо, до скорого побачення. Вибачте за все.

Плеснувши органіста по плечі, князь скріпив примирення, водночас нагадавши про свою силу. Останній васал дому Саліна побрів до своєї вбогої халупи. Коли дон Фабріціо повернувся до кабінету, отця Пірроне там уже не було — він нишком вислизнув, щоб уникнути розмови. Дон Фабріціо пішов до покоїв княгині, щоб розповісти їй про візит дона Калоджеро. Звуки його швидких і енергійних кроків чулися ще здалеку. Коли він проходив салоном, Кароліна та Катерина, які мотали на клубок вовняні нитки, підвелись і посміхнулися до батька; мадемуазель Домбрей квапливо зняла окуляри і стримано відповіла на привітання князя. Кончетта, сидячи спиною до сестер, щось гаптувала на кроснах; вона не почула батькових кроків і навіть не ворухнулась.

Розділ четвертий

Дон Фабріціо та дон Калоджеро. Перший візит Анджеліки в ролі нареченої. Приїзд Танкреда й Кавріаґі. Прихід Анджеліки. Любовний циклон. Затишшя після циклону. Гість із П’ємонту в Доннафуґаті. Знайомство з місцевими звичаями. Шевальє та дон Фабріціо. Прощання на світанку.

Листопад, 1860

Після заручин Танкреда і Анджеліки князь почав частіше зустрічатися з доном Калоджеро і незабаром пройнявся до нього цікавістю, що межувала з захопленням. Він уже звикся з погано виголеними щоками Седари, його плебейською вимовою, недоладним одягом та різким запахом поту — усе це відходило на задній план порівняно з його рідкісним практичним розумом. Численні проблеми, з якими не міг впоратися князь, були в одну мить розв’язані доном Калоджеро. Вільний од пут чесності, пристойності та доброзвичайності, які обмежують дії багатьох інших людей, він рухався крізь життєві джунглі з упевненістю слона, який, вириваючи з корінням дерева і топчучи барлоги, ніколи не змінює обраного ним напряму, байдужий до уколів та подряпин так само, як і до зойків своїх жертв. Вирісши в затишку привітних видолинків, над якими пробігали самі тільки зефіри чемних «будь ласка», «буду вдячний», «зроби ласку», «це було так люб’язно з твого боку», дон Фабріціо, розмовляючи з Калоджеро Седарою, опинявся на голій піщаній рівнині, по якій гуляли скажені вітри. Віддаючи в душі, як і раніше, перевагу спокійним видолинкам, князь, однак, не міг не визнавати своєрідної краси тих шалених ураганів, від яких дуби та кедри Доннафуґати починали співати нечувані досі мелодії.

Поволі, майже сам того не помічаючи, дон Фабріціо став розповідати дону Калоджеро про свої проблеми. В нього було багато всіляких справ, до того ж вони були дуже заплутані, і знав він їх препогано не тому, що не міг розібратися, а тому, що ставився до них з презирливою байдужістю, вважаючи їх негідними своєї уваги. Таке ставлення було породжене властивою йому апатією, а також легкістю, з якою він завжди виходив із більш-менш скрутного становища, продавши кілька десятків із тисяч гектарів землі, якими володів.