Читаем Гепард полностью

Подібні історії з ланками, яких бракує, зборами податків і збігами імен сто років тому були важливим елементом сицилійського життя, стаючи причиною то радості, то пригнічення для багатьох сицилійців. Але ця тема надто складна, щоб її можна було вичерпати кількома словами, тому можна лише зазначити, що це несподіване геральдичне відкриття дона Калоджеро дало дону Фабріціо незрівнянне інтелектуальне задоволення — на його очах до найдрібніших деталей викристалізовувався людський характер, і від стримуваного сміху князя мало не знудило.

Після цього розмова розпорошилася на тисячу малоістотних струмків. Дон Фабріціо раптом згадав про нещасного Тумео, замкненого в темній зброярні, і в тисячний раз роздратовано подумав, що ці селюки зовсім не знають, коли треба кінчати візит. Він раптом замовк і спохмурнів. Дон Калоджеро зрозумів, у чому річ, пообіцяв завітати наступного дня, несучи звістку про безсумнівну згоду Анджеліки, і попрощався. Князь провів його через обидва салони і обняв на порозі. Коли гість спускався сходами, він, стоячи, мов колона, біля дверей палацу, дивився, як, віддаляючись, дедалі меншає постать дона Калоджеро, який здавався йому живим втіленням хитрощів, неотесаності, нетактовності, неуцтва й багатства і який невдовзі мав стати його родичем.

Запаливши свічку, дон Фабріціо пішов випустити органіста, який покірно сидів у темряві і смоктав люльку.

— Пробачте, доне Чіччо, але ви розумієте, що я мусив це зробити.

— Розумію, ваша вельможносте, розумію. Принаймні хоч усе добре минулося?

— Добре, дуже добре, краще й не треба.

Тумео промимрив кілька слів поздоровлення, одягнув нашийника на сонну Терезіну і підняв свій ягдташ.

— Візьміть і моїх бекасів, ви їх заслужили. До побачення, доне Чіччо, до скорого побачення. Вибачте за все.

Плеснувши органіста по плечі, князь скріпив примирення, водночас нагадавши про свою силу. Останній васал дому Саліна побрів до своєї вбогої халупи. Коли дон Фабріціо повернувся до кабінету, отця Пірроне там уже не було — він нишком вислизнув, щоб уникнути розмови. Дон Фабріціо пішов до покоїв княгині, щоб розповісти їй про візит дона Калоджеро. Звуки його швидких і енергійних кроків чулися ще здалеку. Коли він проходив салоном, Кароліна та Катерина, які мотали на клубок вовняні нитки, підвелись і посміхнулися до батька; мадемуазель Домбрей квапливо зняла окуляри і стримано відповіла на привітання князя. Кончетта, сидячи спиною до сестер, щось гаптувала на кроснах; вона не почула батькових кроків і навіть не ворухнулась.

<p>Розділ четвертий</p>

Дон Фабріціо та дон Калоджеро. Перший візит Анджеліки в ролі нареченої. Приїзд Танкреда й Кавріаґі. Прихід Анджеліки. Любовний циклон. Затишшя після циклону. Гість із П’ємонту в Доннафуґаті. Знайомство з місцевими звичаями. Шевальє та дон Фабріціо. Прощання на світанку.

Листопад, 1860

Після заручин Танкреда і Анджеліки князь почав частіше зустрічатися з доном Калоджеро і незабаром пройнявся до нього цікавістю, що межувала з захопленням. Він уже звикся з погано виголеними щоками Седари, його плебейською вимовою, недоладним одягом та різким запахом поту — усе це відходило на задній план порівняно з його рідкісним практичним розумом. Численні проблеми, з якими не міг впоратися князь, були в одну мить розв’язані доном Калоджеро. Вільний од пут чесності, пристойності та доброзвичайності, які обмежують дії багатьох інших людей, він рухався крізь життєві джунглі з упевненістю слона, який, вириваючи з корінням дерева і топчучи барлоги, ніколи не змінює обраного ним напряму, байдужий до уколів та подряпин так само, як і до зойків своїх жертв. Вирісши в затишку привітних видолинків, над якими пробігали самі тільки зефіри чемних «будь ласка», «буду вдячний», «зроби ласку», «це було так люб’язно з твого боку», дон Фабріціо, розмовляючи з Калоджеро Седарою, опинявся на голій піщаній рівнині, по якій гуляли скажені вітри. Віддаючи в душі, як і раніше, перевагу спокійним видолинкам, князь, однак, не міг не визнавати своєрідної краси тих шалених ураганів, від яких дуби та кедри Доннафуґати починали співати нечувані досі мелодії.

Поволі, майже сам того не помічаючи, дон Фабріціо став розповідати дону Калоджеро про свої проблеми. В нього було багато всіляких справ, до того ж вони були дуже заплутані, і знав він їх препогано не тому, що не міг розібратися, а тому, що ставився до них з презирливою байдужістю, вважаючи їх негідними своєї уваги. Таке ставлення було породжене властивою йому апатією, а також легкістю, з якою він завжди виходив із більш-менш скрутного становища, продавши кілька десятків із тисяч гектарів землі, якими володів.

Перейти на страницу:

Похожие книги

10 мифов о князе Владимире
10 мифов о князе Владимире

К премьере фильма «ВИКИНГ», посвященного князю Владимиру.НОВАЯ книга от автора бестселлеров «10 тысяч лет русской истории. Запрещенная Русь» и «Велесова Русь. Летопись Льда и Огня».Нет в истории Древней Руси более мифологизированной, противоречивой и спорной фигуры, чем Владимир Святой. Его прославляют как Равноапостольного Крестителя, подарившего нашему народу великое будущее. Его проклинают как кровавого тирана, обращавшего Русь в новую веру огнем и мечом. Его превозносят как мудрого государя, которого благодарный народ величал Красным Солнышком. Его обличают как «насильника» и чуть ли не сексуального маньяка.Что в этих мифах заслуживает доверия, а что — безусловная ложь?Правда ли, что «незаконнорожденный сын рабыни» Владимир «дорвался до власти на мечах викингов»?Почему он выбрал Христианство, хотя в X веке на подъеме был Ислам?Стало ли Крещение Руси добровольным или принудительным? Верить ли слухам об огромном гареме Владимира Святого и обвинениям в «растлении жен и девиц» (чего стоит одна только история Рогнеды, которую он якобы «взял силой» на глазах у родителей, а затем убил их)?За что его так ненавидят и «неоязычники», и либеральная «пятая колонна»?И что утаивает церковный официоз и замалчивает государственная пропаганда?Это историческое расследование опровергает самые расхожие мифы о князе Владимире, переосмысленные в фильме «Викинг».

Наталья Павловна Павлищева

История / Проза / Историческая проза
Чингисхан
Чингисхан

Роман В. Яна «Чингисхан» — это эпическое повествование о судьбе величайшего полководца в истории человечества, легендарного объединителя монголо-татарских племен и покорителя множества стран. Его называли повелителем страха… Не было силы, которая могла бы его остановить… Начался XIII век и кровавое солнце поднялось над землей. Орды монгольских племен двинулись на запад. Не было силы способной противостоять мощи этой армии во главе с Чингисханом. Он не щадил ни себя ни других. В письме, которое он послал в Самарканд, было всего шесть слов. Но ужас сковал защитников города, и они распахнули ворота перед завоевателем. Когда же пали могущественные государства Азии страшная угроза нависла над Русью...

Валентина Марковна Скляренко , Василий Григорьевич Ян , Василий Ян , Джон Мэн , Елена Семеновна Василевич , Роман Горбунов

Детская литература / История / Проза / Историческая проза / Советская классическая проза / Управление, подбор персонала / Финансы и бизнес
Жанна д'Арк
Жанна д'Арк

Главное действующее лицо романа Марка Твена «Жанна д'Арк» — Орлеанская дева, народная героиня Франции, возглавившая освободительную борьбу французского народ против англичан во время Столетней войны. В работе над книгой о Жанне д'Арк М. Твен еще и еще раз убеждается в том, что «человек всегда останется человеком, целые века притеснений и гнета не могут лишить его человечности».Таким Человеком с большой буквы для М. Твена явилась Жанна д'Арк, о которой он написал: «Она была крестьянка. В этом вся разгадка. Она вышла из народа и знала народ». Именно поэтому, — писал Твен, — «она была правдива в такие времена, когда ложь была обычным явлением в устах людей; она была честна, когда целомудрие считалось утерянной добродетелью… она отдавала свой великий ум великим помыслам и великой цели, когда другие великие умы растрачивали себя на пустые прихоти и жалкое честолюбие; она была скромна, добра, деликатна, когда грубость и необузданность, можно сказать, были всеобщим явлением; она была полна сострадания, когда, как правило, всюду господствовала беспощадная жестокость; она была стойка, когда постоянство было даже неизвестно, и благородна в такой век, который давно забыл, что такое благородство… она была безупречно чиста душой и телом, когда общество даже в высших слоях было растленным и духовно и физически, — и всеми этими добродетелями она обладала в такое время, когда преступление было обычным явлением среди монархов и принцев и когда самые высшие чины христианской церкви повергали в ужас даже это омерзительное время зрелищем своей гнусной жизни, полной невообразимых предательств, убийств и скотства».Позднее М. Твен записал: «Я люблю "Жанну д'Арк" больше всех моих книг, и она действительно лучшая, я это знаю прекрасно».

Дмитрий Сергеевич Мережковский , Дмитрий Сергееевич Мережковский , Мария Йозефа Курк фон Потурцин , Марк Твен , Режин Перну

История / Исторические приключения / Историческая проза / Попаданцы / Религия