Гепард

— Нас так багато, що можливі й винятки. До того ж я, здається, вже казав, що декому з нас вдається розплющити одне око. А про Кріспі краще судити не тепер, коли він ще молодий, а пізніше, коли мене вже не буде серед живих; тоді побачите, чи не порине він на старість у заціпеніння, як усі острів’яни. У нас ніхто не уникає цього. А втім, я, здається, неточно висловився: я говорив про сицилійців, а краще було б сказати про всю Сицилію, її атмосферу, клімат, сицилійський пейзаж. Саме ці сили викували нашу душу так само, а можливо навіть і більше, ніж чужоземне панування і недоречне насильство. Цей краєвид не знає золотої середини між любострасною млосністю та безжалісною посухою; він ніколи не відступає на задній план, не ховається, не дає місця людині, як годилося б землям, на яких мешкають розумні істоти. Тут лише кілька миль розділяють пекло, яке, буває, коїться навколо Рандаццо, та казкову красу бухти Таорміна[127] — обоє вони виходять за всі межі, а отже є небезпечними; клімат щороку прирікає нас на шість місяців сорокаградусної спеки: порахуйте самі, Шевальє, — травень, червень, липень, серпень, вересень, жовтень — майже двісті днів прямовисного сонця над нашими головами; літо довге й похмуре, як російська зима, але важче за будь-яку зиму… Ви цього ще не знаєте, але я можу вам сказати, що на нас ллється згори вогонь, немов на ті прокляті Богом міста, про які розповідає Біблія. Протягом цих місяців кожен сицилієць, якби сумлінно працював, втрачав би втричі більше енергії, ніж деінде. А потім ще вода, вода, якої завжди обмаль, яку треба нести бозна-звідки, так що кожна її краплина оплачується потом. А наші грозові бурі, завжди такі шалені, що від них скаженіють ріки, потопають люди й тварини там, де два тижні тому і ті й ті гинули від спраги. Ця дикість пейзажу, жорстокість клімату, вічна напруженість в усьому, ці пам’ятки минулого, величні, але загадкові, бо збудовані іншими і здіймаються у наше небо, немов чудові німі привиди, усі ці правителі, які на чолі озброєного війська прибували невідомо звідки і яким ми негайно скорялись, хоч ненавиділи їх і не розуміли — усе це, так, усе це сформувало нашу вдачу, яку все ще обумовлюють як зовнішні напасті, так і страхітлива ізольованість нашої острівної душі.

Ті філософські хащі, в які заводив Шевальє дон Фабріціо у цьому кабінеті, злякали його не менше, ніж криваві історії, що їх він почув уранці від Танкреда. Він хотів було щось зауважити, але дон Фабріціо був надто збуджений, щоб слухати його.

— Звичайно, може бути, що кільком сицилійцям, які опинилися за межами свого острова, і пощастило уникнути його чарів. Але для цього треба виїжджати звідси замолоду, бо в двадцять років уже пізно, шкаралупа вже твердіє. У двадцять років сицилієць уже переконаний, що його край — такий самий, як будь-який інший, що на нього жорстоко зводять наклеп, що саме тут існує нормальне цивілізоване життя, а всі химерні його форми — деінде. Пробачте, Шевальє, я надто захопився і вже, мабуть, надокучив вам. Адже ви приїхали сюди не для того, щоб послухати, як Єзекїїль скаржиться на біди Ізраїлю. Повернімось до нашої теми. Я дуже вдячний урядові, який згадав про мене і виявив мені таку високу честь, запропонувавши місце в сенаті, і прошу передати мою подяку кому треба; але я не можу його прийняти. Я представник старого правлячого класу, який заплямував себе співпрацею з бурбонівським режимом і який зв’язаний із цим режимом, якщо не духовно, то, в усякому разі, узами добропристойності. Я належу до того покоління невдах, якому доводиться балансувати між минулим та сучасним і яке не знаходить собі місця ні тут, ні там. Крім того, як ви, безперечно, помітили, я людина без ілюзій. Яка буде користь сенату з недосвідченого законодавця, якому бракує здатності вводити в оману самого себе, що так необхідна кожному, хто хоче керувати іншими? Люди мого покоління повинні скромно сидіти у своїх кутках і тихенько спостерігати, як плигають і перекидаються молоді навколо цього помпезного катафалка. Вам треба саме молодих, спритних молодих, розум яких ще відкритий для «як?» більше, ніж для «чому?», котрі вміли б замаскувати чи, скажімо, сполучити своє власне користолюбство з туманними громадськими ідеалами.

Князь на мить замовк і перестав стискати собор Святого Петра. Потім додав:

— Ви дозволите дати вам одну пораду? Перекажіть її вашим начальникам.

— Звичайно, князю, до неї прислухаються з великим інтересом, але я хотів би сподіватись, що замість поради ви дасте свою згоду.