Гепард

— Я міг би запропонувати вам у сенат кандидатуру дона Калоджеро Седари. У нього більше прав, ніж у мене, щоб там засідати; його рід, як я чув, досить шляхетний або незабаром стане таким; крім престижу, тобто крім того, що ви називаєте престижем, у нього є ще влада. Хоча в нього немає наукових заслуг, зате є виняткові заслуги громадські. Його діяльність під час висадки була не лише бездоганна, а й надзвичайно корисна; що ж до ілюзій, то я не думаю, що їх у нього більше, ніж у мене, але він досить хитрий і зможе створити їх, коли в цьому виникне потреба. Ось саме ця людина вам потрібна. Але поспішайте — як я чув, він збирається висунути свою кандидатуру до палати депутатів.

У префектурі багато говорили про Седару і знали про його життя як громадське, так і приватне. Почувши це ім’я, Шевальє аж підскочив: це був чесний чиновник, і його повага до законодавчої палати була така ж щира, як і чистота намірів. Тому він визнав доречним промовчати і цілком слушно: через десять років вельмишановний дон Калоджеро натяг на себе тогу сенатора. Взагалі, хоч Шевальє був чесний, дурнем він не був: можливо, йому бракувало тієї інтелектуальної спритності, яка вважається розумом на Сицилії, але він, хоч і повільно, зате правильно й глибоко розумів речі. До того ж, на відміну од сицилійців, він не був байдужий до чужого лиха. Він зрозумів гіркий песимізм дона Фабріціо, і перед його очима вмить постали картини злиднів, мерзенності, сліпої байдужості, свідком яких він був уже цілий місяць. Ще кілька годин тому він заздрив багатству та витонченому благородству князів Саліна, а тепер майже з ніжністю подумав про свій маленький виноградник, про маєток Монтерцуоло поблизу Казале, нехай бідний, але в якому він почував себе бадьорим та спокійним. І йому стало так само жаль князя, як і босих дітей, жінок, виснажених малярією, усіх тих невинних жертв, що їх списки кожного ранку приносили йому до кабінету. Тут усі були рівні, усі були товаришами по нещастю, усі борсалися на дні однієї і тієї ж ями.

Він вирішив зробити останню спробу і підвівся. Від хвилювання голос його зазвучав патетично:

— Князю, невже ви справді відмовляєтесь докласти будь-яких зусиль, аби спробувати змінити той стан матеріального та морального убозтва, в якому перебуває ваш край? Врешті-решт, з кліматом можна боротися, а пам’ять про поганих правителів згодом зітреться. Сицилійцям захочеться стати кращими. Якщо чесні люди залишаться осторонь, це звільнить шлях для людей без совісті, людей недалекоглядних, таких, як Седара, і все залишиться без жодних змін ще на століття. Послухайте, що вам каже ваше сумління, князю, і забудьте ті гіркі істини, про які ви щойно говорили. Допоможіть нам.

Дон Фабріціо посміхнувся, взяв гостя за руку і посадив поруч себе на диван.