Груші в тісті

В Америці жеруть всюди, де попало, і переважно в русі – на ходу, в транспорті, не вилізаючи з авта. Жвакуляють ту свою швидку їжу з синтетичним смаком в таких місцях, де б і не сподівався. У вагоні метро чоловік розкладає собі на колінах піцу і наминає з відсутнім виглядом. Такої дивовижі в нас не побачиш. Ще не так давно, коли можна було ласувати пиріжками за чотири копійки, народ їв ті пиріжки обличчям до муру, а спиною до перехожих. Так, мовби соромився свого негідного вчинку. Я тоді кепкував, що народ у нас робить дві речі обличчям до стіни, і одна з них – поїдання пиріжків. Коли ж я принципово їв пиріжка, прогулюючись вулицею, перехожі кидали на мене здивовані погляди.

В Америці панує тотальне ожиріння всіх верств населення з неграми включно. Навіть в університетських містечках я бачив безліч студентів не просто товстих, а потворно товстезних, які ходять, як качки, перевалюючись з боку на бік. А дупи! Матір Божа пенсильванська! Таких вражаючих уяву дупенкльоців не бачив я, скільки живу. Уявіть собі юнку з гепою завширшки понад метр. Покажіть мені ті труси, в які це диво природи влізе! Мабуть, сама собі шиє зі старих фіранок. Але дупа – то ще не все, бо й усеньке тіло в складках тлущу: на животі, на карку, на боках. І коли вона йде, воно все трясеться, як драглі в мисці. Але цікаво, що й на такий грандіозний товар знаходяться свої покупці, бо ті товстезні юнки шкандибають за ручки з худими хлопами. Видно, що тим подобається більше на м’якому.

Так от, чимчикую я філадельфійською вулицею в пошуках винця, бо в штаті Пенсильванія з алкоголем проблеми. Тут його можна купити тільки в спеціальних крамницях, або в барах і ніколи в супермаркетах. А якби кого піймали, що п’є на вулиці пиво з пушки – штраф 200 доларів. На вулиці можна випити хіба сидячи в авті і, звичайно, не за кермом. І ото я, блукаючи, забрів на Вайн-стріт з думкою, що де-де, а на Винній вулиці винце знайду. Де там! Не було його також і на Бренді-стріт. Історичні назви зосталися тільки для чорного гумору.

І ось бачу, як іде навпроти мене така, знаєте, пишна юна пампушка на двох шиночках, обтягнутих тоненькими штанцями і все в неї трясеться, ласо подригує, а вона ще й наминає здоровецького гамбургера. І яка качка мене брикнула, сам дивуюся, бо взяв та й підморгнув їй, мовляв: давай, пакуй, скільки влізе! нині твій день!

І що ви собі гадаєте? Та вертихвістка враз наробила ґвалту і – до поліціянта, а той мене здоганяє і каже, що я ту шельму колійову напастував, спокушав і на різні погані речі підманював. Але чим? Виявляється, тим своїм морганням. А бодай тобі той гамбургер назад цілим виліз!

Біда ж у тому, що американці розмовляють англійською кожен на свій манір і деколи треба добряче напружити слух, аби щось второпати. Врешті мені вдалося пояснити трохи словами, а трохи на міґах, що те моє моргання не має нічого спільного з цею кур…, тобто поважною леді, бо то мені порошинка в око залетіла. Ну і та кур…, перепрошую, леді, заспокоїлася і подриготіла далі на своїх сальцесонах, ані на хвильку не припиняючи глитати того нещасного гамбургера.

І тут, бачу, що вже й пан поліцай задивився услід, як то все апетитно трясеться, підстрибує, що так і хочеться підбігти і руки підставити, аби той скарб на землю не хляпнув. Ну і я:

– Але дупа, нє?

А він:

– О, kurwa! To pan jest polakiem? (О, леді! То ви поляк?)

І я вже хотів, було, взяти приклад з Дмитра Павличка, котрий з поляками поляк, а з бандерівцями бандерівець і вигукнути радісно: «A co – nie widać?» (А хіба не видно?) Проте я відказав:

– Nie, ale ze Lwowa.

– Nu to polak! – вперся поліцай. – Musi pan ze mną przepuścić drinka! (Мусите зі мною випити!)

– Gdyż pan na slużbie. (Але ж ви на службі.)

– Już po slużbie. Wracam dodomu. (Вже по службі. Йду додому.)

Ну і заволік мене до кнайпи, а там за чаркою став нарікати на американок, котрі ладні хлопа до цюпи послати за те тільки, що той собі легенько пожартував з ними. Вдома, себто в Польщі, можеш панянці дати кляпса по дупці, вигукнути «Привіт, Малгосю!», а потім вибачитись, що сплутав її з Малгосею, та й по всьому. А тут відразу – поліція, суд, штраф. І то добре, коли штрафом обійдеться. Отаку біду їхні хлопи мають. А так інколи хочеться підкрастися ззаду і-і… ех! – дати кляпса!

Білим тут не місце