Груші в тісті

На Петрівці, проходячи повз книжкові ятки, натрапляю на ятку вщерть заставлену єврейською літературою на різних мовах. Зупиняюся і ковзаю очима, вишукуючи якесь цікаве видання фольклору. «Еврейский юмор», «Еврейские анекдоты»… А мені б якісь легенди, вірування… Чоловік, зиркнувши на моє дещо втомлене, але осяяне світлом Сіону обличчя, каже:

– Шалом!

А я бовк:

– Алейхем шалом!

Він тоді, мов автомат, заторохтів щось на ідиші. Я уважно вислухав, згадав ім’я ще одного класика єврейської літератури і, глибокодумно промовивши «Менделе Мойхер-Сфорім», вимкнув екран, сховав антену, згасив лямпочку і розчинився у натовпі.

Увечері сідаю до потяга. В переділі самі жінки. Молоді. Роти в них не замикаються. Нещасні люди – з тих, що потрапили у чергову піраміду, але ще не усвідомлюючи цього, тішаться, що поступово піднімаються щаблями, розпродуючи якийсь ексклюзивний непотріб. На мене уваги не звертають і стрибають з теми на тему. А я б уже й спати ліг, такий втомлений, але як тут ляжеш. Аж ось нова тема – пластична хірургія. А я ж тут спец. Мій колега цим займається. Від нього я наслухався стільки історій, що можу ого-го як підтримати розмову.

– Мало того, що заплатиш купу грошей, – каже одна, – то ще попадеш в руки якогось шарлатана.

– Та капєц, – погоджується друга. – Одній моїй знайомій жирові складки вирізали, а шрами такі, що вона й роздягнутися не може.

– Ой, а в газетах, що пишуть! А по телебаченню які страхіття розповідають!

Я не витримую. Чому ображають мою професію?

– А ось у моїй клініці… – кажу я, і вмить три пари очей прикипають до мене.

Клініка доктора Захаржевського. Не чули? Шкода, візитки вже всі роздав. Вони витягають ручки і старанно записують редакційні телефони. Потім я даю короткий брифінг на тему «Розвиток пластичної хірургії на даному етапі». Дамочки починають демонструвати мені свої вуха, носи, цицьки, животи і целюліти. Дещо я мушу помацати, понатискати пальцями, легенько ущипнути. У мене своя методика.

– Целюліт не лікується, – вбиваю їх наберкиць.

– Як? Зовсім?

– Зовсім.

Недавно ми в газеті публікували на цю тему статтю і я знаю, що кажу. А вголос:

– Не вірте жодним рекламам. Просто треба змиритися. У Ніколь Кідман теж целюліт і нічого. Живе.

– А в Шерон Стовн?

– Ну ви б ще про Ротару спитали! А от жирові складки – елементарно… Ну і груди, щоб стирчали… Ось тут підрізаємо… тут підтягуємо… щоб симетрично…

– А шрами?

– Не буде. Розсмокчуться протягом місяця. Методика доктора Захаржевського. Бачите? Ось я пальцями підтягнув, і вони вже стирчать. Вам навіть силікону не потрібно. Купите в аптеці «Крем доктора Захаржевського». Мастити щовечора. Будуть пружні, як у дівчинки. Якщо захочете, щоб іще щось у вас було, як у дівчинки, теж мастіть.

Вони хіхікають.

Відтак я починаю стелитися. Вони виходять. За хвильку я вже вимикаю екран і засинаю. Крізь сон чую, як вони обережно стеляться і перешіптуються, щоб не дай Боже не потривожити сон доктора Захаржевського.

Вранці, попиваючи чай з укусною «пічоночною» ковбасою, отримую скромний подаруночок: «Це вам, доктор» – набір косметики, розповсюдженням якої вони займаються в надії стати мільйонерами.

Не стануть. Поки на світі є такі, як я.

На лінії вогню

Нема у нашій Україні більшої благодаті, як вибори! Ото райське життя! Є можливість заробити якусь копійку, не надто напружуючись. У часи мажоритарки я ухитрявся працювати на кількох різних депутатів, причому деякі з них балотувалися в одному окрузі. І коли зранку я шпарив викривальні фейлетони проти А, то в обід уже проти Б, а ввечері з не меншим натхненням проти В. Часом у тій гарячці траплялися непередбачувані збої, і я – о жах! – висилав фейлетон проти Б у штаб того ж таки Б, а на здивовані вигуки відповідав:

– Та це мої агенти передали. За сто баксів. Ви бачите, до чого ті (нецензурні висловлювання, які характеризують ворожий штаб) опустилися? Ми не повинні відставати!

– То давай, пиши у тому ж стилі. Якщо вони такі падлюки, то ми не будемо церемонитися!

Ха – у тому ж стилі! А я в іншому і не вмію.

А писання промов на відкриття в один день нового корівника і пам’ятника жертвам НКВД, на посвячення церкви і посвячення лазні, на зустріч з виборцями і зустріч з журналістами, на святковому концерті і на могилі відомого борця за… Як згадаю, і досі у піт кидає. Якби не словники синонімів та фразеологізмів, то я б ніколи не зумів одну й ту ж промову сотворити у п’яти різних варіантах та так, аби не переплутати церкву з лазнею.

Ой, було-було. Тепер легше стало. Мажоритарка канула в Лету, і я думав, що мене уже надійно забули. Коли це дзвонять на зимові свята.

– Ви такий-то?

– Я.

– Потрібна ваша допомога.

– А ви хто будете?

– М-м-м… Ну, скажемо так, патріоти.

– Синьо-жовті чи біло-блакитні?

– Звичайно, що синьо-жовті. Чи не могли б ви написати кілька коротких сатиричних віршиків на тему газової війни?

– М-м-м… Ну, взагалі я маю чим зайнятися…

– Це дуже важливо. Ми розішлемо есемески з віршиками тисячам абонентів.