Груші в тісті

– Гівнюк! Ах ти гівнюк! Нероба! Паяц! Навіть бабу не годен вграти! От бігме, піду під гастроном, стану там – хай мене виграє хто-будь! Останній п’янюга буде ліпший за тебе! Стану, задеру спідницю і буду стояла. Хто йде – хай користає. Попри таку дупу ніхто не пройде. Черга ще буде!

Наостанок вона ляскала його по голові, оберталася своїм могутнім задом і засинала у гніві.

Його рука торкнулася мого плеча і він повторив:

– Ви їдете без квитка. Я спостерігав за вами.

– У вас погана пам’ять, – буркнув я, намацуючи квиток у кишені штанів.

Я міг його показати, але мені здавалося, що це стало б для контролера крахом усіх надій. Досі йому вдавалося ловити різних піциків, від приниження яких він не отримував жодного задоволення, міг обзивати їх, штрафувати, виштовхувати з трамвая – все це було дрібним, маловартісним і нецікавим. Зараз він вистежив набагато більшого звіра, таке в житті може трапитися лише раз або два, достоту як у житті будь-якого мисливця. Кожен має свою мрію про золоторогого оленя, зазвичай обмежуючись самими зайцями, і ось, коли врешті золоторогий олень стоїть перед очима і треба його пристрелити, тоді намагаєшся якнайдовше затримати задоволення, до якого, вважай, ішов ціле життя.

Я був для нього тим золоторогим оленем, мрією його нужденного життя, витязем його снів і марень. Він дивився на мене знизу вгору, і я відчував, як шалено калатає його вимучене серце, як б’ються живчики на скронях і пітніють пухкі долоні з короткими сардельками пальців. Краплі знервованого поту проступили йому на лисині, й було цілком зрозуміло – в глибині душі він увесь аж тремтить від страху, що його сон про золоторогого оленя розвіється, все виявиться маревом і облудою, а натомість залишиться тільки тупий біль коло серця і нестримний смуток щоденності. Мовби шукаючи підтвердження, що все це не сон, він ще раз торкнувся мого плеча, і пальці його тремтіли.

Я таки існував, і був поруч, і він таки вистежив мене. Єдине, що підсилювало його тривогу, це моя рука в кишені – вона могла будь-якої хвилі випірнути на поверхню й змахнути йому перед очима білим стягом квитка. Крім того, я міг послати його під три чорти і вистрибнути на зупинці, адже я молодий і сильний, я весь аж пашів здоров’ям, і позаду в мене була шалена ніч кохання з юною панною, яка й не снилася цьому опецькові. Подумати тільки – ще годину тому я ніжився в теплих обіймах, долоні мої пестили стрункі й гладенькі стегна, фантастичні перса, а вухо моє ловило п’янливий шепіт гарячих вуст. Я певен, що якби вона бодай руку його поклала собі на коліно, він би здурів від щастя. Що він бачив у житті? Людина, котра живе тільки на платню, економить на зубній пасті й хустинках до носа, віддає всі гроші дружині, а потім дістає за це свою порцію горохової зупи і ще мусить відробляти в ліжку. Вся надія на виразку шлунка, тоді вже йому дадуть чистий спокій і не труїтимуть вчорашньою бульбою. Коли вмиратиме, у тьмяніючому мозкові заблисне думка: «А, властиво, навіщо я жив?» Такому й не треба було народжуватися, він би й не народився, якби його батько був трохи обережніший.

Коли трамвай зупинявся, в його очах спалахував острах, що я відштовхну його і вистрибну. Він навіть застеріг мене:

– І не думайте вистрибувати. Краще заплатіть штраф. Інакше я завезу вас у міліцію.

– Я не збираюсь вистрибувати, – сказав я. – У мене є квиток.

– Це неправда. Якби ви мали квиток, ви б мені його давно показали. Ми зійдемо з вами на кінцевій.

Він стояв так, аби перегородити мені відступ до дверей, голос його помітно тремтів. Якби я у цю хвилину показав йому квитка, серце його не витримало б, він викликав співчуття, і мені навіть спало на думку, що на його місці міг опинитися я. Мені просто неймовірно пофортунило народитися деінде і в іншу пору. А коли б я був шостою чи восьмою дитиною якогось п’янички, то хто знає, чи й на контролера вибився б. Цікава штука – життя, воно вимагає жертв, адже так рідко випадає нагода чинити добро, що задля такої події, може, навіть вартує віддати себе на розтерзання. Може, саме від сьогоднішнього дня цей нещасний чоловік підведе голову і усміхнеться прийдешньому, може, після того, як принизить мене, упокорить і змусить просити вибачення, він усвідомить нарешті й себе людиною і, прийшовши додому, перше, що зробить, – пальне жінку у вухо.

Чи міг я зруйнувати його потаємну мрію? В душі він почував себе справжнім Шерлоком Голмсом – адже ж вистежив неабиякого жевжика. Це тобі не язиката бабера, котра так запашталакає голову, аж сам не радий будеш, що спитав у неї квитка, це тобі не хитрий студент, який безпомильно впізнає будь-якого контролера, ще заки той сяде у трамвай.

Ось він узявся пальцями за ґудзик на моїй сорочці й почав його крутити з таким виглядом, мовби саме у тому ґудзикові міститься все, що для мене є найдорожчим і що становить сенс мого існування. Можливо, для нього цей акт мав ще й якесь символічне значення.