Казки Сельви

Зрештою так воно й сталося. Надалі жодна з бджіл у вулику не збирала стільки пилку та не приносила стільки меду, як вона. А коли настала осінь і добігло кінця її життя, бджола ще встигла дати останню напутню пораду юним бджілкам, що оточували її:

— Не так кмітливість, як праця роблять нас такими дужими. Я лише одного разу вдалася до своєї кмітливості, щоб урятувати собі життя. Мені б не довелося цього робити, якби я працювала, як усі бджоли. Я однаково втомлювалася, і коли знічев’я літала туди-сюди, і коли працювала. Але доти я не мала почуття обов’язку, яке відкрила для себе тієї ночі.

Працюйте, подруги, з думкою про те, що мета, на досягнення якої спрямовані наші зусилля — загальне щастя — важить набагато більше, ніж утома будь-кого з нас. Люди звуть це ідеалом, і вони мають рацію. Не може бути іншої філософії в житті ні людини, ні бджоли.

Анаконда

1

Була десята година вечора, і надворі стояла задушлива спека. В безвітряному повітрі над лісовими хащами висіли важкі хмари. Чорне, наче вугілля, небо аж до обрію раз по раз розтинали блискавки й чулися глухі розкоти грому; а проте гомінка тропічна злива була ще далеко.

Списоголова Змія з природною повільністю, властивою всім зміям, повзла серед заростей ковили коров’ячою стежкою. Це була напрочуд гожа Списоголова Змія в півтора метри завдовжки, з рівними чорними зубцями на лускатих боках. Вона просувалася вперед, сторожко обмацуючи ґрунт язиком, який у змій виконує функцію пальців.

Списоголова Змія вирушила на полювання. На перетині стежин зупинилася, важко згорнулася клубком, поковзавши трохи, щоб умоститися якомога зручніше, а тоді опустила голову на кільця власного тіла, сперши на нього нижню щелепу, й знерухоміла в чеканні.

Отак хвилина за хвилиною вона прождала п’ять годин. А коли ті спливли, й далі незрушно чекала. Клята ніч! Вже займалося на світ, і змія вирішила була повзти геть, коли зненацька передумала. На сході, на блідому досвітньому небі відбилася гігантська тінь.

— Мабуть, підповзу ближче до Будинку, — вирішила Списоголова Змія. — Вже кілька днів звідти долинають якісь звуки, тож треба пильнувати…

І вона сторожко поповзла в бік тіні.

Будинок, який мала на увазі Списоголова Змія, був старою дерев’яною спорудою із зовнішніми галереями, побіленими стінами та двома чи трьома піддашками. Будинок давним-давно стояв порожній, а тепер звідти чулися незвичні звуки — брязкання заліза, кінське іржання — що вочевидь свідчило про присутність Людини. Кепські справи…

Втім підозру ще слід було перевірити, і Списоголовій Змії довелося зробити це набагато раніше, ніж вона б того хотіла.

Змія почула рипіння — поза сумнівом, хтось прочинив двері. Вона підвела голову, і на тлі рожевіючого вранішнього неба уздріла високу опецькувату тінь, яка рухалася в її бік. А ще здаля до неї долинули звуки кроків — упевнених, твердих, що свідчили про наближення ворога.

— Людина! — прошепотіла Списоголова Змія і миттю згорнулася клубком.

Тінь уже була над нею. Поруч опустилася величезна нога, й Списоголова Змія, кинувшись в одну з тих атак, коли доводиться важити життям, блискавично смикнулася головою вперед і негайно відсахнулася, прибравши попередньої пози.

Чоловік спинився: йому здалося, нібито щось ударило його по чоботах. Стоячи, мов укопаний, він уважно обдивився зарості довкола себе, але нічого не завважив у досвітковому напівмороку й покрокував далі.

А змія збагнула, що Будинок по-справжньому почав жити звичним життям Людини. Списоголова Змія поповзла до свого кубла, певна, що ця нічна пригода була передвістям великої драми, яка мала розігратися невдовзі.

2

Наступного дня головною турботою Списоголової Змії стала небезпека, на яку наражався весь її рід через появу Людини. З давніх-давен Людина та Руйнування зробилися тотожними поняттями для тваринного світу. Зокрема для змій катастрофу уособлювали два жахіття: ніж-мачете, що шматував нутрощі пралісу, та вогонь, який миттю знищував усю рослинність, а заразом і зміїні кубла.

Відтак слід було негайно запобігти цьому. Списоголовій змії довелося чекати, поки знову споночіє, перш ніж почати діяти. Вона швидко розшукала двох подруг, котрі поширили тривожну звістку. Сама ж обповзла дюжину місць, де роїлися змії, тож о другій годині ночі вдалося скликати Збори, хоча й не в повному складі, але з такою кількістю присутніх, якої вистачало для ухвалення рішення про подальші дії.

Біля підніжжя п’ятиметрового стрімчака на узліссі, схована заростями папороті причаїлася печера. Тут здавна жила Каскавела — старезна Гримуча Змія, котра мала каптур, а на хвості аж тридцять дві торохтілки. Була вона лише в якихось сто сорок сантиметрів завдовжки, зате товста, як пляшка з-під рому. Чудова особина з жовтими ромбами на сильному пружному тілі, здатна сім годин поспіль чатувати на ворога, щоб уп’ястися в нього гострими порожнистими зубами — якщо й не найбільшими серед отруйних змій, зате найкраще влаштованими.