Казки Сельви

— Подруги! Не забувайте, що ми на Зборах, правила яких відомі всім: поки вони тривають, нікому не дозволено вдаватися до сили. Проходь, Анакондо!

— Слушні слова! — дещо іронічно мовила Водяна Кобра. — Шляхетні слова нашої королеви запевняють усім безпеку. Проходь, Анакондо!

Жвава й симпатична голова Анаконди просунулася вперед, тягнучи за собою два з половиною метри темного гнучкого тіла. Кинувши на Водяну Кобру тямущий погляд, Анаконда проповзла повз усіх і з утішливим шипінням умостилася поруч із Гримучою Змією, котра несамохіть відсахнулася.

— Я тобі не заважаю? — чемно поцікавилася Анаконда.

— Ні, жодним чином! — відповіла Каскавела. — Мені заважають набряклі отрутою залози…

Анаконда й Водяна Кобра іронічно перезирнулися й почали уважно слухати.

Неприхована ворожість Зборів до новенької мала певні підстави, які варто розтлумачити. Анаконда є королевою усіх змій на світі — нині сущих та прийдешніх — до яких належить і Малайський Пітон. Вона має надзвичайну силу і жодне живе створіння не здатне витримати її обіймів. Уся сельва тремтить і ховається, коли її десятиметрове зелене тіло з великими чорними оксамитовими плямами починає неквапно спускатися з дерева. Однак Анаконда надто велика, щоб відчувати ненависть до когось — щоправда за одним винятком, а усвідомлення власної сили здавна обумовлює її приязне ставлення до Людини. Ненавидить вона лише отруйних змій, і саме тому поява величної Анаконди викликала серед них таке замішання.

Втім Анаконда не була уродженкою цього краю. Вона дісталася сюди під час повені бурхливими водами Парани й охоче тут залишилася та заприязнилася з усіма тутешніми мешканцями, а надто із Водяною Коброю. До того ж наша Анаконда була ще зовсім молодою й не могла змагатися довжиною зі своїми удачливими десятиметровими предками. Втім її два з половиною метри були варті п’яти з огляду на силу цієї чудової змії, котра на заході сонця залюбки перепливала Амазонку, високо здійнявши над водою голову.

Отже учасниці Зборів відволіклися, проте Спесивиця вже взяла слово.

— Гадаю, можна розпочинати, — мовила вона. — Передусім слід взнати, що сталося з Хрестовою Гадюкою. Вона обіцяла швидко повернутися.

— Ні, вона обіцяла повернутися, щойно зможе, — уточнила Водяна Кобра. — Ми мусимо її зачекати.

— Навіщо? — озвалася Списоголова Змія, навіть не удостоївши Водяну Кобру поглядом.

— Як це навіщо? — підвела голову та. — Тільки така дурепа, як Списоголова Змія, може про це запитувати… Мені вже набридло слухати на Зборах усілякі нісенітниці! Начебто отруйні змії представляють тут увесь наш рід! Всі, крім неї, — кінцем хвоста Водяна Кобра вказала на Списоголову Змію — всі, крім неї свідомі того, що від новин, які принесе Хрестова Гадюка, залежить наш план… То невже не зрозуміло, навіщо її чекати?.. Кепські наші справи, якщо на Зборах переважатимуть такі розумниці, як ця!

— Тільки без образ! — похмуро прошипіла Маленька Уруту.

Водяна Кобра обернулася до неї.

— А тобі що до цього?

— Без образ! — з почуттям власної гідності повторила змійка.

Водяна Кобра оцінююче глянула на загальну улюбленицю й змінила тон.

— Моя крихітна родичка має рацію, — спокійно проказала вона й звернулася до Списоголової Змії: — Вибач.

— Байдуже! — люто озвалася та.

— Нехай так, але я однаково прошу пробачення.

На щастя, в цю мить почулося шипіння чатової змії на ім’я Кораловий Аспід:

— Онде повзе Хрестова Гадюка!

— Нарешті! — радісно загомоніли присутні. Однак їхня радість змінилася подивом, коли поруч із Хрестовою Гадюкою вони вздріли невідому гігантську змію.

Поки Хрестова Гадюка вмощувалася біля Спесивиці, непрохана гостя, повільно згорнувшись у клубок, завмерла посеред печери.

— Каскавело! — мовила Хрестова Гадюка, — Привітай її. Вона нашого роду.

— Авжеж, ми всі сестри! — квапливо проказала Гримуча Змія, стурбовано роздивляючись незнайомку.

А тим часом змії, пропадаючи з цікавості,оточили новеньку.

— Вона, здається, неотруйна, — дещо зневажливо мовила одна.

— Так, — погодилася інша. — У неї круглі очі.

— І довгий хвіст.

— А ще…

Аж раптом шия незнайомки почала жахливо напинатися, і всі сполохано позаклякали. Це тривало якусь мить; згорнувши каптур, гостя роздратовано звернулася до Хрестової Гадюки:

— Скажи їм, нехай тримаються подалі… Я насилу стримуюся.

— Дайте їй спокій! — вигукнула Хрестова Гадюка. — Тим паче, що вона врятувала мені життя, а може, й усім нам.

Цього виявилося досить. Потім Збори вислухали детальну розповідь Хрестової Гадюки про зустріч із собакою, про Людину в темних окулярах, котра впіймала її, про чудовий план Королівської Кобри, після укусу якої вона поринула в глибокий сон.

— У підсумку дві Людини, притому найбільш небезпечні, знешкоджені, — доповіла Хрестова Гадюка. — Тепер ми повинні вбити інших.

— Або коней! — проказала Королівська Кобра.

— Або собаку! — докинула Водяна Кобра.

— Гадаю, коней, — правила своєї Королівська Кобра. —