Казки Сельви

І ось чому: поки коні живі, навіть одна людина в змозі приготувати тисячі ампул з сироваткою, якою знешкоджують нашу отруту. Самі знаєте, вкусити у вену… як оце вчора, вдається не часто. Отже я наполягаю, що напасти треба передусім на коней. А там побачимо! Щодо собаки — вона скоса глянула на Водяну Кобру, — по-моєму, він не вартий нашої уваги.

Поза сумнівом, азійська Змія та американська Водяна Кобра з першого погляду не злюбили одна одну. Гамадріада своїм поводженням отруйної змії викликала зневагу Мисливиці, чиї сила та вправність у свою чергу збуджували лють і заздрощі Королівської Кобри. Отже давня ворожість отруйних та неотруйних змій на цих Зборах мала шанси спалахнути з новою силою.

— А по-моєму, — відповіла Водяна Кобра, — коні та люди в цій боротьбі є другорядними. Тож хоч би як утішалися ми, вбиваючи і тих, і других, ця втіха не йде в жодне порівняння із радістю, з якою накинеться на нас собака, щойно їм заманеться влаштувати полювання, а вони таки влаштують його, будьте певні, і притому дуже скоро. Собака, невразливий для жодних укусів, навіть для укусів цієї пані з капелюшком, — додала вона, недбало кивнувши в бік Королівської Кобри, — ось найстрашніший ворог, тим паче що він навчений переслідувати змій. А як вважаєш ти, Хрестова Гадюко?

Присутнім була також добре відома щира дружба, що єднала Водяну Кобру й Хрестову Гадюку, хоча, можливо, в їхніх стосунках переважала взаємна повага двох розумних створінь.

— Я згодна із Водяною Коброю, — озвалася Хрестова Гадюка. — Якщо собака візьметься за справу, нам доведеться непереливки.

— Треба їх випередити! — вигукнула Королівська Кобра.

— Ми не зможемо відчутно їх випередити!.. Я цілком згодна з кузиною.

— А я й не сумнівалася, — спокійно проказала та.

Це вже було занадто: від люті зуби Королівської Кобри наповнилися отрутою.

— Не знаю, чи багато важить думка цієї балакухи, — мовила вона, скоса зиркнувши на Водяну Кобру. — Адже за нинішніх обставин на справжню небезпеку наражаємося ми, отруйні змії, прикрашені чорним каптуром Смерті. Вужам добре відомо, що Людина їх не боїться, бо вони не здатні завдавати страху.

— Чудово сказано! — пролунав голос, якого доти не було чутно.

Королівська Кобра вчула в цьому спокійному тоні легку іронію й, швидко озирнувшись, уздріла двоє великих блискучих очей, що лагідно дивилися на неї.

— Ти кажеш це мені? — запитала зневажливо.

— Авжеж, тобі, — стримано відповіла співрозмовниця. — В твоїх словах криється глибока правда.

Королівська Кобра знову відчула іронію і — в невиразному передчутті швидко глянула на згорнуту клубком у напівтьмі печери незнайомку.

— Ти Анаконда?

— Ти сама сказала! — Анаконда злегка вклонилася. Однак Королівській Кобрі хотілося одразу все з’ясувати.

— Стривай! — вигукнула вона.

— Ні! — урвала її Анаконда. — Дозволь уже мені. Той, хто має гарне тіло — зграбне, дуже та спритне — долає ворога, як справжній боєць, завдяки міцним нервам та м’язам, якими він може пишатися. Так б’ються яструб, леопард, ягуар і ми, тобто всі благородні створіння. А дурні, незграбні тварини, нездатні вступити у відкритий двобій покладаються на отруйні зуби, вбивають нишком, як ця чужинка, що намагається вразити нас своїм великим капелюхом!

Королівська Кобра й справді розлютилася та загрозливо напнула шию, готова кинутися на зухвалицю. Побачивши це, всі учасниці Зборів нагороїжилися.

— Уважай! — вигукнули водночас кілька голосів. — Учасники Зборів недоторканні!

— Згорни каптур! — здійнялася Спесивиця; її очі палали.

Королівська Кобра обернулася до неї та сердито зашипіла.

— Згорни каптур! — Золота Уруту й Списоголова Змія посунулися вперед.

Королівська Кобра відчула нестямне бажання кинутися на суперниць та розшматувати їх одну по одній. Та це тривало лише якусь мить, бо вона зважила, що в такому разі мусила б битися сама проти цілих Зборів, і повільно згорнула каптур.

— Гаразд! — прошипіла наостанок. — Я поважаю Збори. Але коли вони скінчаться… краще не дратуйте мене!

— Ніхто тебе не дратуватиме, — мовила Анаконда.

Королівська Кобра знову люто втупилася в неї.

— А надто ти, адже ти боїшся мене!

— Боюся тебе?! — насунулася на неї Анаконда.

— Годі! Годі! — знову загомоніли всі разом. — Негоже так чинити! Ми мусимо вирішити, що вдіємо!

— Авжеж, саме час, — проказала Гримуча Змія. — Ми маємо два плани — один запропонований Водяною Коброю, інший — нашою новою спільницею. Тож на що пристанемо — почнемо з собаки чи кинемо всі сили проти коней?

Слід зазначити, що хоча більшість схилялася до плану Водяної Кобри, зовнішній вигляд, розміри та розум Азійської Змії здобули їй прихильність Зборів. Усіх вразив її чудовий задум нападу на співробітників Інституту; тож хоч би яким був її новий план, але саме їй завдячували змії загибеллю двох людей. До цього варто додати, що, крім Водяної Кобри та Хрестової Гадюки, котрі вже отримали певний бойовий досвід, ніхто з присутніх гадки не мав, яким небезпечним ворогом може виявитися імунізований та навчений полювати на змій собака.