Киев 1917—1920. Том 1. Прощание с империей

Заседание Малой Рады было назначено на полдень 7 (20) ноября. Уже с одиннадцати часов на хорах в большом зале Педагогического музея стала собираться публика. Но заседание не началось ни в двенадцать, ни позже; в три часа дня его отложили до пяти вечера. Причиной было то, что, как говорили «в кулуарах», представители национальных меньшинств сначала предполагали протестовать против провозглашения республики. Затем они стали добиваться, чтобы им дали время обсудить текст универсала. Время было им дано.

В начале девятого вечера пронесся слух, что совещание закончилось, идет сводка предложенных правок, и универсал будет заново отпечатан. Наконец раздался звонок. Все поспешили в зал, который заполнился до отказа (хоры – публикой, партер – членами Центральной Рады и комитетов партийных и прочих организаций). Позже всех пришли представители меньшинств{722}.

Ровно в 9½ часов вечера Михаил Грушевский открыл заседание:

Високі збори! Грізний момент крівавої боротьби в Росії і на Україні, коли нема центральної власти, коли повстала і все шириться громадянська війна, що переходить уже ї на Україну, – вимагає від українських партій рішучих кроків, щоб зміцнити власть, зробити Україну базою революції і відси боронити здобутки революції в цілій Росії. В такий час і для здійснення таких завдань потрібні героїчні засоби. Після довгих міркувань і сумнівів Генеральний Секретаріат прийшов до тої думки, що для того, щоби краєва власть стала справжньою фактичною властю, під нею повинна бути міцна підвалина і такою підвалиною може бути тільки проголошення Української Народної Республики, яка буде повнопправним тілом в міцній спілці народів Росії…

(За цими словами вибухає грім оплесків та покликів “слава“. Овація довго лунає в залі. Всі в захопленню повставали з місць. Тільки гурт представників “меншостей” не поділяє загальної радості і стоїть мовчки і неначе понуро).

До сих пор, продолжал Грушевский, мы считали подобное решение прерогативой Украинского [sic] Учредительного собрания. Но теперь, дескать создалась потребность сделать это здесь и сейчас. В частности, он сослался на постановление III Всеукраинского военного съезда, который представлял три миллиона вооруженных людей и который потребовал провозглашения Украинской республики.

Від тої пори українські фракції цілий тиждень радились про це і тільки вчора прийшли до згоди, що далі цього акту відкладати не можна. Але вчора Універсала не можна було ще оголосити, бо його вироблення було скінчено пізно; до того представники меншостей просили відкласти проголошення, щоб вони також могли обміркувати зміст Універсала. Отже, дозвольте оголосити цей акт тепер…

Всі встають з місць. В залі настає велична тиша. М[ихайло] Грушевський читає поданий у нас вчора [в газете «Нова Рада» за 8 (21) ноября. – С. М.] Універсал, який всі вислухують з великою увагою.

На обличчях присутніх відбивається внутрішній захват. Всі почувають, що це великої ваги історичний момент.

Тільки при найбільш виразних словах Універсала тиша враз переходить в овацію і – знову тиша.

Читання Універсала скінчено. Грім оплесків на останню фразу про скликання Української Установчої Ради переходить в спів “Ще не вмерла Україна“, потім “Заповіт”, після якого оголошено перерву на 10 хвилин.