Киев 1917—1920. Том 1. Прощание с империей

Всем приказали спуститься на нижний этаж. Согласно показаниям Веры Пятаковой, Леонида и прапорщика Золотарева столкнули вниз по лестнице. Казаки кричали: «Где Пятаков?» Им объяснили, что Пятаковых пятеро братьев. Несколько человек побежали на второй этаж – искать Пятакова. Однако наверху уже никого не было. Тогда Леонид обратился к пришельцам: «Вам большевика нужно? Я большевик»{933}.

«Зразу козаки були дуже знервовані, а після цього заспокоїлись», – утверждал Михаил. Двое или трое казаков вышли во двор и вернулись с офицером, который посмотрел на Леонида Пятакова и по-русски сказал: «Да, это он». Офицер тут же распорядился вывести Леонида во двор и сам вышел следом. «Цього офіцера я добре розгляділа, – показывала Зинаида Пятакова. – Він був одягнений в чорну куртку з каракулевим коміром і на йому були “галіфе” з жовтими лампасами і на голові у його був чорний картуз польського виду з якимсь значком замість кокарди, під котрим була невеличка жовто-блакитна стежка»{934}.

Еще один казак, которого звали хорунжим, приказал всем одеваться. Потом, однако, сказали, что «жінок не треба», а вслед за Леонидом вывели Михаила и прапорщика Золотарева. На улице стояло около 25 оседланных коней, а возле них – одноконные сани. В санях уже сидел Леонид; на нём не было очков, а на лице его была кровь. (Окровавленные его очки нашли днём во дворе.) Леонид сказал Михаилу, что его ударили прикладом. Михаила посадили рядом с братом в сани. Один из казаков спросил Михаила, кто он, и, получив ответ, приказал ему слезть с саней и ударил его в глаз. Михаил убежал в дом, куда еще раньше вернулся и Золотарев. Леонида Пятакова увезли в санях куда-то вверх по Кузнечной{935}.

Визитеры, остававшиеся в доме, не теряли времени даром. Зинаида Пятакова показывала на следствии:

Козаки, котрі були на верхньому поверсі, робили там трус в ріжних кімнатах і забрали з собою 1000 крб. в кімнаті Леоніда Пятакова, 300 крб. в кімнаті нашої економки Евгенії Миколаївни Кміт, 4 годинники – два кишенькових а два настольних, 2–3 бутилки вина, ріжні дрібнички, 3 бритви, 2 револьвери, 2 шаблі і конфетті. Там же на верхньому поверсі козаки в кімнаті Віри Пятакової порубали збір жучків і чучели і побили богацько всяких річей, побили вази. На ріжних речах лишились сліди крови од ран на руках, набутих, коли влізали через побите вікно. В нижньому поверсі в вікнах, котрі виходили на двір, козаками були повибивані шибки і через одне із тих вікон, вони влізли в квартиру. <…> Коли козаки виходили з квартири, то один із них шаблею у корідорі перерубав дріт телефонний. Трохи не всі козаки балакали по українськи, а один із них при виході, сказав щось на незрозумілім мені жаргоні. <…> Всі козаки були добре пяні, а офіцер, котрий пізнавав Леоніда Пятакова, пяний не був. Козак, якого називали хорунжим, балакав тільки по російськи{936}.

Впрочем, Терентий Таргонский, санитар, живший там же, на Кузнечной, 5, «не замітив, щоб козаки були пяні, крім одного, котрий мені видався трохи випившим»{937}. Начальник уголовно-розыскного отдела киевской милиции Николай Красовский сообщил: «[Д]вірник казав, що всі ці люди балакали по російськи»{938}. Как бы то ни было, невзирая на национальность и (не)трезвость визитеров, основной эффект от их посещения был один: Леонид Пятаков исчез, и больше его в живых не видели.

28 декабря (10 января) на заседании Малой Рады Моисей Рафес внес запрос Генеральному секретариату «з приводу трусів та арештів, які були в Київі на Рі[з]дво і робились нібито з наказу Центральної Ради та Ген. Секретаріяту». Первым ответил генеральный секретарь военных дел Николай Порш.