Киев 1917—1920. Том 1. Прощание с империей

М. Порш повідомив, що звістку про події в мешканні Пятакових він дістав 26 грудня ранком. В це мешкання вікнами вломились якісь салдати і вимагали дати їм “Пятакова”. До них вийшли три брати Пятакових – один “правий“, другий “кадет“ і третій “большовик“ – Леонид Пятаков. [ «Испорченный телефон» налицо. Как мы уже знаем, братьев в доме было только двое. – С. М.] Салдати очевидно відкись приїхали до Київа, бо не знали котрого саме Пятакова їм треба. Л. Пятаков сказав сам, що він большовик, після чого його забрали. Відки були ці салдати, – ніхто не знає. Ні одна з київських військових частин не підтвердила, що це були її салдати.

Можна думати що вони приїхали з Харкова, або що для того, щоб помститить над тутешніми большовиками за ті розстріли українців, які майже щодня роблять большовики в Харкові на Холодній горі. В цьому не було б нічого дивного, бо коли большовики самі почали політику застрашування (террора), то можуть найтись гуртки та організації, які так само захотять боротись і з большовиками способом застрашування… У всякому разі ні Центральна Рада, ні Генеральний Секретаріят, ні жодна Київська військова організація до цих подій не причетні.

Генеральный секретарь судебных дел Ткаченко добавил, что его секретариат назначил особую следственную комиссию, которая уже начала работу{939}. Результат правительственного расследования был выдан с весьма впечатляющей скоростью – в тот же день. «[Р]озпочато було попереднє розслідування, яке виявило, що ніхто з урядових осіб і установ приказів про труси й арешти большовиків, в тому числі і Л. Пятакова не давав», – сообщалось в «Поясненні Генерального Секретаріату» за подписями Винниченко и Ткаченко, датированном тем же 28 декабря (10 января). «Хоч партія большовиків є протидержавною і працює під проводом ворогів Украiнської Республіки – “совєта народних комісаров“, – проте ця діяльність, поскільки вона не набирає форми одвертого повстання проти законної революційної власти Украiнської Республіку, правительством не припиняється», – заверял Генеральный секретариат. Далее повторялась та же мысль, что и у Порша: дескать, в атмосфере анархии, которую создали сами же большевики (а также черносотенцы и все противники УНР), стали возможны самочинные обыски и аресты, которые теперь откликнулись на самих большевиках{940}. И в тот же самый день был издан приказ № 105 по Военному секретариату, которым устанавливалась новая военная форма – с тем, в частности, чтобы «відрізнить Українського козака від всіх сих злочинців, які паскудять і добре ім’я українського козака»{941}.

По-видимому, первое газетное сообщение о похищении Пятакова появилось в польской газете «Dziennik Kijowski», в номере за 28 декабря (10 января 1918). Запоздание объяснялось тем, что в связи с минувшим Рождеством газеты несколько дней не выходили. В короткой заметке приводились две версии о судьбе Пятакова: «Według jednych pogłosek p[an] P[iatakow] zostal zabity i wrzucony do Dniepru, według innych – aresztowany przez nieznane osoby i zbity do nieprzytomnosci, a następnie ukryty»[34]{942}.