Князівство Трояндового Хреста

– Ну, не знаю. Я б краще з сокирою пішов. Але, правду кажучи, ми з тобою вороги, тож бався своїм шилом досхочу, а лапу бережи, і якщо Бог дасть, то ще й дворучним мечем помахаєш, – розбалакався цирульник, накидаючи йому перев'язь. – Ну, тоді поїхали.

Пораненого знову посадили на коня, прив'язавши праву руку до повода. Буря, відчуваючи біль і невпевненість свого господаря, йшла повільно і спокійно, присипляючи його рівним кроком. Як і слід було очікувати, він не виходив зі стану гарячки, тому майже не бачив лісу, що пропливав повз, переливаючись усіма відтінками коричневого і червоного, а також стурбованих поглядів Сойки і розм'яклої дороги, тієї самої, якою вони мчали вихором напередодні. Близько полудня зупинилися, бранців нагодували смаженим м'ясом, розігрітим на невідомо яким чином і як розпаленому вогні, а далі було тільки погойдування кінського крупа, короткі моменти приходу до тями й пильного озирання довкола, рядок вкритих сухим листям дерев, безглузді трелі птахів. Весь час боліло.

В себе Шенк прийшов лише побачивши Ковпак і село, з якого почалася вся ця історія. У його свідомості, наче крізь туман, промайнуло огидно задоволене обличчя заводили Кая, який з мстивою насолодою спостерігав за бранцями через вікно своєї хатини. Вони зупинилися на самому краю бар'єру і злізли з коней. Клаус сягнув рукою за пазуху і витягнув звідти шкіряний мішечок. Лисий чоловік підсунув йому булькаючу флягу, поки командир відміряв алхімічною міркою трохи зеленого порошку з мішка і висипав його досередини. Він добряче перемішав його. Тим часом третій чоловік щось засував коням у роти.

Клаус підійшов до Шенка.

– Спочатку гості. – Він посміхнувся, трохи глузливо. – Пийте. Тільки не дуже багато.

Шенк не поворухнувся. Коли інший чоловік підніс флягу до його губ, він смикнувся. Клаус закотив очі.

– Христові рани призиваю у свідки, невже б я труїв тебе після того, як перев'язав і тягнув за собою п'ятдесят кілометрів? Подумай трохи. Дивись. – Він зробив добрий ковток.

Молодий найманець, хоч-не-хоч, але наслідував його приклад, коли горлечко знову притиснули йому до губ. На смак питво було схоже на звичайне і не дуже добре яблучне вино. За ним випив Сойка та решта. Коли всі випили, Клаус вилив решту рідини в той самий струмок, в який раніше відливав Шенк, потім кинув шкіряний мішок на землю і підпалив його дуже вдалим maleficum, який, до речі, був першим доказом будь-якого зв'язку між їхніми супротивниками і надприродними силами, який Шенк бачив.

Потім, не кажучи ні слова, ніби це було найприродніше, всі вони один за одним перетнули бар'єр. Найманці відчули себе так, ніби пройшли крізь легенький дощик - і ось вони вже по той бік, шоковані, з широко розплющеними очима, дивляться навкруги.

– Ласкаво просимо, - промовив Клаус урочисто, наче виконував якийсь обов'язок чи ритуал, - до Князівства Трояндового Хреста.

Розділ VI

Еркісія подивився на вузьку брудну вулицю, що простяглася перед ними, і зітхнув, дивуючись, чому Господь, замість того, щоб послати його на просторі і світлі алеї Італії чи Іспанії, знову закинув у глибину темної, клаустрофобної, протестантської метрополії, яким був Амстердам. З найближчого каналу тхнуло гнилою морською водою і рибою. Накрапав дощ.

Брат Альберт, що тримувався на півкроку позаду, теж був не в гуморі; він шкандибав за своїм наставником, мов тінь, ховаючи обличчя в капюшоні свого дорожнього плаща. Амстердам справив на нього не найкраще враження, але зовсім з іншої причини - молодий монах, начитавшись про криваві єретичні ігри та добряче заляканий старшими братами, просто страшенно боявся, щойно вони перетнули міські мури. Щоправда, у Еркісії було більше причин боятися, адже він був не лише католиком, але й іспанцем, що не додавало йому друзів у голландській столиці (точніше: не додало жодного). Втім, він давно засвоїв, що в такому великому місті достатньо не висовуватися, щоб уникнути неприємностей. Але важко було заспокоїти молодого клірика, глибоко переконаного в тому, що він опинився серед змій, гріха, єресі і бозна-чого ще. Домініку навіть подобався такий настрій його супутника - так було менше шансів, що той ненароком щось ляпне або зробить якусь дурницю, піддавшись юнацькій поривчастості.

Як вони і планували, з моменту в'їзду в місто вони трималися подалі від католицьких комун, хоча в кількох місцях Еркісії вдалося виявити знаки, характерні для папістської конспірації: то тут, то там нашкарябані риби, будівлі, куди потайки пробиралися віруючі, щоб відвідати месу, або священики, які виходили з одних і тих же місць, нервово ховаючи свої маніпули[9] під плащами. Ченці зберігали безпечне інкогніто, не наражаючи ні себе, ні своїх братів у вірі на неприємності - тим більше, що за ними не можна було не стежити. Від кальвіністів їм не було на що розраховувати, тож парадоксальним чином їхній шанс з'явився з боку кіл, зацікавлених лише в одній формі спасіння, а саме в тій, що блищить і дзвенить.