Князівство Трояндового Хреста

– В Амстердамі застати вас у вільний час межує з чудом. – Катаріна мала заготовлену відповідь. – А тут я була впевнена, що знайду вас.

– Гаразд. – Де Ґрефф спробував зручніше вмоститися в кріслі. Він смикнувся, наче його щось боляче вдарило. Німкені раптом спало на думку, що рантьє, зрештою, вже немолодий чоловік. Він повернувся на попереднє місце. – Чим, власне, я можу вам допомогти?

Дівчина зробила добрий ковток зі свого келиха.

– Сподіваюся, ви віддячите мені за порятунок ваших кораблів.

– Як саме?

– Неможливо сказати це так, щоб не прозвучало недобре, тому скажу прямо. Так сталося, що я опинився у володінні великої кількості готівки, а саме злитків. Я мушу якось узаконити їхнє походження.

Де Ґрефф високо підняв брови.

– Ага, в гру входять гроші. У такому разі, пробач мені, мій люба, але манери в сторону. Це досить дивне прохання для бездомної німкені, що живе на утриманні мого політичного ворога. Про яку суму йдеться?

– Тридцять-сорок тисяч гульденів.

– Скільки?!

Катаріна нічого не прокоментувала, тільки дивилася на старого купця і намагалася виглядати невинно.

– На хрест святий, звідки в тебе такі гроші? За них можна було б цілий торговий флот побудувати!

– Це мій сімейний скарб, його привезли з Німеччини минулого тижня.

– По-перше, я б про це знав, а по-друге, ви везли п'ятсот фунтів золота через розорену війною країну? Пірамідальна нісенітниця.

– Якщо пан не бажає знати відповідь, то навіщо запитує? Давайте конкретніше: за допомогу я пропоную десять відсотків.

– Справа не в прибутку, хоча і в ньому теж. Тут пахне політичним скандалом або державною зрадою.

– Якщо вас це заспокоїть, я присягаюся, що ці гроші не надійшли ні від кого в Нідерландах, і ніхто в цілій країні про них не знає. Я не отримала їх ні від контрреволюціонерів, ні від стадхаудера, ні від англійських роялістів, ні від шведів, ні від кардинала Ришельє, ні від будь-кого іншого, хто міг би втручатися у внутрішні справи Республіки. До того ж, звідки я можу знати когось із них?

Де Ґрефф надовго замислився, проникливо дивлячись на дівчину і погладжуючи підборіддя. Та витримала його погляд.

– Що ж, я визнаю, що якщо можна зробити щось за спиною Фрідріха Вільгельма і ще й заробляти на цьому гроші, то ти прийшла за вірною адресою. Але десять відсотків – це замало, враховуючи ризик. Я хочу двадцять.

– Тринадцять, – без жодних вагань відповіла Катаріна, оскільки була готовою до цього. – Зараз ви скажете вісімнадцять, я погоджуся на п'ятнадцять, і ми, мабуть, зможемо пропустити цей етап.

Старий синдик подивився на неї здивовано, але з задоволеною посмішкою.

– Мушу сказати, що тебе повно сюрпризів. Що ж, я подумаю над цим питанням. Видіння отримати бриг лише за відсоток від цієї угоди, визнаю, є досить спокусливим. У якій формі в тебе є гроші?

– Зливки золота.

– А чи є у тебе законний капітал, походження якого зрозуміле?

– Вісімсот двадцять гульденів на рахунку у Веслера.

– О, це все значно спрощує. Добре. Зустрінемося в четвер, через два дні, в Амстердамі, я надішлю тобі деталі. Тоді ми вирішимо, як тобі відмити півтонни золота.

– Дуже тішусь.

Задоволені, вони вийшли з кімнатки. Генріх Оранський підозріло подивився на них, але утримався від запитань. Вони ще трохи побалакали про дрібниці, потім де Греф покликав двох робітників, які на крихітних ношах віднесли Катаріну до карети.

– Мушу визнати, що я був зачарований тим, що йонге мейшє була готова пробратися по багнюці, щоб просто поговорити зі мною, – сказав бургомістр Амстердама на прощання. – До зустрічі в четвер!

Незважаючи на те, що Еркісія чекав більше години, він не виглядав особливо нудьгуючим чи нетерплячим. Він також ніяк не прокоментував стан сукні Катаріни.

– Ну, як тобі? – запитав він, коли карета рушила до Лейдена.

– Дуже вражаюче. Але для нас важливіше те, що мені вдалося поговорити з де Ґреффом.

– З директором Ост-Індійської компанії? І що?

– Він допоможе нам вирішити проблему з грошима.

– Обережно. Такі впливові люди дуже небезпечні. Він може одним словом прибрати тебе навічно.

– Прибрати з Нідерландів. – Дівчина знизала плечима. – У найгіршому випадку я повернуся до Німеччини, і все трохи затягнеться. Тепер, коли я маю, гм, засоби до існування, моя ситуація кардинально змінилася.

– Ти все продумала, чи не так?

– Як ти сам мені довів, зовсім не все. І є багато такого, про що я й досі не хочу думати. Це одна з тих речей, про які я буду думати з тобою.